По живу і мертву воду

— Ви давно цікавитесь моєю помічницею? — не відриваючи погляду під паперів, запитав Хауссер.

— З учорашнього дня.

— Чим ця особа зобов’язана вашій увазі?

— Службовий обов’язок.

— Я чекаю її днів через два-три, — сказав Хауссер байдуже.

Розмова відбувалася в кабінеті Герца. Штурмбаннфюрер надув губи, задумався, поглядаючи на спокійного Пуголовка, й лінивим рухом руки дістав з шухляди письмового столу тоненьку папку. Хауссер продовжував вивчати зведення про події, що відбулися за тиждень.

— Пане раднику, я хотів би, щоб ви сприйняли це не як підступ з мого боку, а як знак особливого довір’я до вас.

Такий вступ міг збентежити кожного. Хауссер підвів голову, втупився своїми непроникними лінзами в начальника гестапо, чекаючи пояснень.

— Ми одержали повідомлення агента, — трохи насупившись, продовжував штурмбаннфюрер. — Дуже цікаве. В загоні Пошукайла появилась дівчина. Вона пробула там два дні й зникла.

«Боже мій, скільки таємничості наводить цей Герц на найпростіше і найзрозуміліше, — подумав Хауссер. — Командир загону має своїх агентів, вони то появляються в загоні, то зникають. Краще б Герц пояснив, як зникає з міста партизан у формі німецького офіцера».

Штурмбаннфюрер замовк, незадоволено ворушачи губами, він дивився на аркуші в папці.

— І зникла… — підказав Хауссер.

— Так, вона зникла з загону. Але агент побачив її тут, у місті, на вулиці. За його словами, вона йшла поруч з якимось паном і розмовляла з ним по-німецькому. Прикмети цієї дівчини — середня на зріст, вродлива, схожа на німкеню, чорний костюм, нові чоботи, в руках шкіряний темно-коричневий портфель. Тримається з великою гідністю. Прикмети її супутника: низенький, товстий, в окулярах, приблизно років сорока з гаком, одягнений у темну форму, але форма не військова. Скажіть, у вашої помічниці є портфель?

— Так, вона носить з собою портфель і саме такого кольору, як повідомляє ваш агент, — сказав Хауссер з посмішкою, немовби ця історія почала потішати його. — Більше того, прикмети товстого пана в окулярах співпадають, очевидно, з моїми прикметами. Які ви робите висновки, пане штурмбаннфюрер?

— Поки що — ніяких. Даремно ви образились.

— Я не образився. Трохи дивно… На вашому місці я зробив би інакше.

— Як? Підкажіть..

— Я не вважав би за можливе починати таку розмову, поки… поки не встановив би, хто саме був тим низеньким, товстим паном в окулярах. Хіба це важко було зробити вашому агенту?

— На жаль, не тільки важко, але й неможливо. Агент перебував у місті лише декілька годин і був обмежений у своїх діях. Він устиг повідомити про все, що я вам розповів, іншому агенту гестапо — усно. Зараз він викритий партизанами й розстріляний.

Хауссер насилу стримався, щоб не зітхнути з полегшенням. Агента нема… А, може, страхи даремні? Агент міг помилитися. Хіба ж мало буває таких випадків? Герц не повинен навіть здогадуватися, що ця розмова хоч трохи стривожила його, Хауссера.