Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Пейсоннель, розплутуючи клубок варварських вторгнень, намагався з’ясувати, в якому напрямку вони рухалися — на захід, як скіфи, чи на південь, як слов’яни. Саме така «рухлива» фізична географія ускладнювала етнографічну класифікацію народів. Наприклад, булгари були «східними скіфами», що прийшли з-за Волги до «Понтійської Скіфії» на Чорному морі. А гуни — «істинними слов’янськими, або сарматськими, скіфами» 4. Вони походили з «Європейської Сарматії» на Дону, тож «їх не слід плутати з угорцями», (406) які пізніше прийшли з Туркестану. Класифікуючи гунів, Пейсоннель користувався стародавніми джерелами й сучасними антропологічними спостереженнями:

Описи, що їх залишили нам поет і історик про ці народи, напрочуд нагадують теперішніх татар, особливо ноґайців, надзвичайно потворних і брудних, спритних, невтомних, і завжди — на коні. (…) Хоча можна зауважити між цими двома народами цілковиту подібність звичаїв і хоча в далекому минулому вони, можливо, мали спільних предків, їх необхідно таки розглядати яко два різні народи, оскільки їхні мови не мають між собою найменшої подібності. Гуни належали до слов’янських, або сарматських, скіфів, а ноґайці — до скіфів татарських і черкеських 5.

У цьому випадку мова не дозволила пов’язати стародавніх варварів із сучасними, хоч методологія Пейсоннеля спонукала до пошуку таких зв’язків.

У розділі, присвяченому «Першій появі авар і слов’ян, або славонців, на цьому боці Дунаю», Пейсоннель визнав, що його дратує чисельність і розмаїття варварів, запитуючи, «як розплутати мішанину цих народів». До VI століття береги Дунаю були помережані «залишками всіх тих варварських племен, котрі жили в Панонії» і які «настільки перемішалися, що було б важко, навіть якби ми жили за їхніх часів, визначити, які з тих народів були предками аварів» 6. Уже тоді Східна Європа була тереном етнографічних уламків, і Пейсоннель, досліджуючи їх сліди у XVIII сторіччі, вважав, що його власна розгубленість відбиває мішанину цих племен у минулому. Адже його намір «розплутування» мішанини справді передбачав існування такої плутанини, причому його ж власні дослідження парадоксально її побільшували. Волохи видалися особливо заплутаними: «Ці народи слід розглядати яко мішанину римлян і греків з даками, ґетами, ґепідами, язиґами, сарматами, саксонцями, ґотами, гунами, аварами, слов’янами, печенігами, тюрками і всіма східними й північними варварами, що послідовно завойовували ту країну, яку молдавани й волохи населяють тепер». Він сам відвідав Волощину й був «надзвичайно вражений», коли почув, як селянин називає її «римською країною», тобто Румунією 7. В східноєвропейській (407) мішанини Пейсоннеля для таких простих відповідей не знаходилося місця.