Очікування шторму
- Автор: Авдєєнко Юрій
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Тарас Сергійчук
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Очікування шторму». Краткое содержание книги:
— Покластися на своїх друзів. Я вам друг. Ви мене зрозуміли?
— Зрозуміла…
— Пишіть, — зовсім м'яко сказала Погожева.
Тетяна слухняно взяла ручку. Перо легко ковзало по паперу. Та літери виходили нерівні, скошені праворуч.
— Тепер поставте число й підпис, — закінчивши диктувати, запропонувала Серафима Андріївна.
Тетяна неохоче підкорилася.
— Гаразд, — сказала Погожева. — Перегорніть сторінку й напишіть номери частин, які дислокуються в гарнізоні.
— Я не знаю, — злякано прошепотіла Тетяна.
— Погано, — докірливо зауважила Погожева. — Погано першого дня брехати своєму колезі. На бібліотечних картках ви вказуєте номери військових частин. До речі, не забудьте написати прізвища й воїнські звання відомих вам офіцерів.
У Тетяни було таке відчуття, ніби вона летить у провалля. Але ще довго-довго не буде дна з його гострими скелями, а тільки страх, незнайомий і липучий.
Стовпчик номерних знаків військових частин вийшов зовсім короткий. Список офіцерів — трохи більший.
— Мало, — сказала Погожева.
— Більше не пам'ятаю.
— Вірю. Даю день строку. За цей час складіть мені повні списки за картотекою.
Тетяна нічого не відповіла..
— Перегорніть іще сторінку, — вела далі Погожева. — Пишіть: «Розписка». З нового рядка: «Я, Дорофєєва Тетяна Іванівна, отримала від співробітника німецької розвідки за передану мною інформацію воєнного характеру аванс на суму десять тисяч карбованців». Словами. Так. Число. Підпис.
Погожева взяла одну з трьох пачок, підсунула до Тетяни.
— Десять тисяч у купюрах по сто карбованців. Лічіть.
Тетяна взяла пачку, покрутила. Відповіла:
— А що рахувати? Вони ж запечатані.
— Спасибі за довір'я, — посміхнулася Погожева.
Вона підвелася. Взяла зошит.
— Опустіть пістолет, — попросила Тетяна.
— Не хвилюйтеся. Тепер я у вас не стрілятиму. Та попереджаю. Не робіть дурниць. Якщо мене заарештують, ваші розписки потраплять у російську контррозвідку. Не думаю, що ви зможете переконати їх у своїй безневинності. Там працюють непокладливі люди. Ясно?
— Ясно.
— Я попрошу вас, моя мила, помінятися зі мною одягом. Дайте мені своє пальто, сукню…
Хвилин через десять переодягнута Погожева вже стояла у передпокої. Прощаючись, вона сказала:
— Ваша агентурна кличка — Лялька. Не знаю, чи зможу я сама підтримувати з вами контакт. Можливо, прийде інша людина. Пароль: «Мені відомо, що у вас є піаніно». — «Воно зіпсоване». — «Можу запропонувати на обмін мішок картоплі». — «Спасибі. Мені потрібне борошно».
Знову Жан
Чирков усю другу половину дня з групою солдатів обстежував каменярні. Повернувся лише ввечері, втомлений, голодний, злий. Результати були надто й надто скромні. Рештки димової шашки (могли гратися діти) та сліди, не дуже конкретні, які свідчили лише про те, що ще недавно хтось використовував штольні під склад.
Каїров сказав Чиркову:
— Ви вільні. Вечеряйте й відпочивайте.
Сам він пішки вирушив у готель Будинку офіцерів.
Посутеніло. Дощ ущух. Але все повітря було просякнуте вологістю. І морем, і нафтою. Біля Будинку офіцерів розмовляли люди. Двері грюкали. Й плями світла, наче кулі, скочувалися мокрими східцями.
У фойє Каїров побачив афішу кінофільму.
«СЬОГОДНІ! ТІЛЬКИ ОДИН ДЕНЬ!
Англійський документальний фільм
«ПЕРЕМОГА В ПУСТЕЛІ»
Виробництво Армійського кінофотовідділу й кіновідділу Британських королівських повітряних сил. Фільм розповідає про розгром італо-німецьких військ у Єгипті і Лівії 8-ю англійською армією.
Початок о 19-й годині».
Ні. Він не пішов у кіно. Втома й недуга скували його, зробили в'ялим. Піднявшись у номер, він, не знімаючи шинелі, впав на ліжко. Заплющивши очі, майже чверть години лежав нерухомо.
Потім у двері постукали. Ввійшла покоївка — низького зросту бабуся. Обличчя в неї було зів'яле, та посмішка привітна, очі молоді. Вона сказала:
— Давайте я поміняю вам постільну білизну.
Каїров підвівся. Винувато пояснив:
— Приліг на мить, — і як у воду.
— Втомилися, певно, за день, — співчутливо сказала старенька й заворушила губами, наче щось пережовуючи.
— Намучився не більше, ніж завжди. Та роки не ті…
— Роки — вони як бульбашки мильні. Незчуєшся, як їх уже немає. — Біле простирадло, затверділе від крохмалю, хлопнуло, наче вітрило, накрило матрац.
— Давно у готелі працюєте? — запитав Каїров, здивувавшись спритності бабусі.