Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Я абсолютно не маю підстав інакше думати.
— Так коли хочете, у мене є достатні підстави. Андрій Григорович помирився з вами зараз же після того, як Володимир Андрійович сказав мені, що він убив Ніка.
— Що Андрій Григорович?! — вражено підвелася Вольська.
— Це він сказав про себе. Але ж ви знаєте, що вони причетні обидва.
— Цього ніколи не могло статись! — безапеляційно вдарила долонею по столі Вольська.
— Отже, сталось. Сам Володимир мені про це сказав. Правда, це було в момент афекту. Він зараз цього не скаже. Він уже, мабуть, другого дня побіг до Андрія Григоровича, щоб попередити його про свій промах…
— І ви гадаєте, що ото Андрій Григорович чогось злякався й побіг до мене миритись? Ха-ха-ха! — роблено засміялася Вольська з нотками ворожості в голосі.
— Якраз це сталося саме на другий день після нашої сварки. Я заходила до вас…
— Голубко моя, — жаліючи Ганну в її облудді, промовила Вольська, — Андрій Григорович уже тижнів зо два до того вів зо мною переговори, щоб нам зійтися. Он що!
— Може. Але я не повірю, щоб це сталося заради ваших очей. Я певна, що в них відбулася змова з Володимиром так само, як тієї ночі, коли ви підслухали.
— Ну, Ганно Павлівно! Це вже ви занадто. Я ще не дійшла до того, щоб підслуховувати чужі розмови. Коли я випадково й почула жарт Андрія Григоровича, то з цього зовсім не слід робити якихось висновків про кримінальну справу. А коли пішло на те, то я зовсім нічого не чула.
Ганна який момент приголомшено дивилася на Вольську.
— І це ви, Любове Григорівно? Я не сподівалась від вас. Ви ж про це говорили на кожному кроці. Значить, ви тоді були певні, що ці дві особи були причетні до Нікової смерті!
— Я певна того, що ніхто не був причетний до його смерті, як тільки він сам. А що я могла колись говорити, то говорилося лише з помсти до Андрія Григоровича, якого я все ж любила. Одначе я ще така чесна, що можу про це одверто заявити.
— Я думала, що ви чесніша.
— Ви не помилились. Я можу навіть одверто сказати, що я думаю про вас. У вас надто хворобливий вигляд. Із кожної дрібниці ви можете зробити логічний висновок, що в турецького султана на лобі великі ґулі. Для мене тепер зовсім не дивно, що ви своєю підозрою можете довести чоловіка до того, що він буде казати за вами «чорне» там, де він бачить тільки «біле». Отже, не дивуйтесь, коли Володимир Андрійович повторював за вами все, що вам хотілося, щоб тільки відчепились від нього. Хіба ж нормальна людина може дійти до такої кричущої сліпої помсти?
— Знищити оперу?
— Знищити оперу!
Ганна зловтішно підвелася й тріумфально промовила:
— Мені більше нічого не треба.
Вольська на момент злякано принишкла, але зараз же вп'яла в Ганну люті цвяшкуваті очі.
— Ви хочете мене втягти в цей шантаж? Так будьте певні, що раніш, аніж у цьому вам пощастить, я заплямую вас так, що на вас не залишиться чистої цятки.
— Це для вас підходяща роль! — саркастично викрикнула Ганна й рушила в двері. Але на вулиці вона вже не почувала ані образи, ні обурення. Адже мала вона раніш думку, що Вольська варта свого чоловіка, так для чого було її міняти? Для чого псувати собі нерви? Щоб бути в чиїхось очах божевільною? Адже ж сонце так само спокійно повертає на весну, як і десятки років тому, коли Ганна не знала ані трагедій, ні злочинців. Воно ж так само спокійно ширить сяйво й тепло як на неї, так і на цей білий сніг, і на ті брунатні кізяки…
З цього часу Ганна думала про Володимирів злочин з безсторонністю карного кодексу. Він буде покараний за пактами цього ж кодексу. Така людська мудрість, людська справедливість. Безперечно, генератора Вольському не пощастить привласнити, як не пощастить Володимирові спокійно дожити свого віку.
Володимир щодня якось непомітно зникав з дому і так само непомітно з’являвся на ніч. Ганна часто почувала його присутність за дверима, але в тому не було для неї нічого прикрого. Це лише вносило своєрідну декоративність у хатні будні, як присутність хижого звіря, який, ізольований, міг безсило лише лютитися зі своєї клітки на втіху господарів. Ганна іноді подовгу просиджувала під дверима, маючи затаєну надію, що двері відчиняться і з клітки визирне звір, — тоді вона стане віч-на-віч, випробовуючи свої сили. Але звір був чулий і боязкий, він не виходив.
Ганна вже певна була, що він ніколи не посміє показатись їй на очі, як одного дня несподівано прочинились двері й супроти неї став Володимир зі зловтішною посмішкою на вустах.