Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Леон отримав звістку про судове рішення, коли був у Парижі. Наступного ранку молода дівчина Люсетт, яка жила поблизу, зайшла за моєю матір’ю, восьмирічною дочкою Леона, аби відвести її до школи. Люсетт бачила, як Леон молиться — ритуал, якого він дотримувався щоранку, аби відчути зв’язок, як він розповість потім моїй матері, відчуття «приналежності до групи людей, яка зникла».
Леон ніколи не розповідав мені про свою думку щодо процесу у Нюрнберзі чи винесеного вердикту, а також щодо того, чи усе це могло б вважатися адекватною формою відповідальності. Водночас він був у захваті від того, яку я обрав собі кар’єру.
Дванадцять підсудних було засуджено до страти без права на оскарження вироку. Серед них були Франк, Розенберг і Зейсс-Інкварт, яким не довелося довго чекати на виконання страти через повішання. Папа Римський просив про помилування Франка, але це прохання відхилили.{663} У покаранні не було моральної дилеми для лорда-судді Лоуренса; його дочка Роббі розповіла мені, що її батько в Англії вже засуджував кількох злочинців до страти на шибениці:
— Він вважав це лише карою для людей, які вчинили велике зло, — пояснила вона. — Він втішився, коли у Британії заборонили смертну кару, але я не думаю, що він коли-небудь мав сумніви у доцільності такого покарання у цій справі, для цих підсудних.
У період між днем оголошення вироку і днем виконання покарання президент Трумен написав лорду-судді Лоуренсу. Він висловив вдячність за «вірну службу», якою суддя долучився до «зміцнення міжнародного права і справедливості»{664}.
Через два тижні, вранці 16 жовтня, у «Дейлі Експрес» з’явився заголовок: «Герінга стратили першим о першій ночі, — повідомляла газета, — а за ним ще десятеро підсудних».{665} Ця стаття була відома своєю помилкою. Герінг уникнув зашморгу, наклавши на себе руки незадовго до призначеної години страти.
Першим повішали Ріббентропа; Франк перемістився у послідовному порядку вище на п’яту позицію. Смертний вирок було виконано у спортивній залі Палацу правосуддя, куди його супроводжував американський військовий священик Сікст О’Коннор. Знервований, він пройшов через внутрішній дворик суду до спортивної зали. Коли йому на голову вбирали чорний мішок, він заплющив очі і гарячково ковтав повітря. Він сказав кілька останніх слів.{666}
Кореспондент «Таймс» Р. Купер, коли пізніше того дня з’явилися новини про повішання, був у Франції. «Звістка про кінець застала мене у невеличкому ресторані Парижа», — написав він у своїх спогадах. Музиканти бренькали композицію «Insensiblement», яка згодом стане улюбленою мелодією Джанґо Рейнхарда. Фотографії повішаних, зокрема й Франка, було надруковано на останній сторінці вечірньої газети, і в ресторані усі охочі могли їх побачити.
— Ça, c’est beau à voir, — пробурмотів господар. — Ça, c’est beau.{667}
А потім ліниво перегорнув сторінку.
За кількасот миль звідти, поблизу невеличкого селища Нойгаус-ам-Шлірзе у Баварії, молодші діти Ганса Франка були у дитячому садку. Бріґіт Франк забрала їх після обіду у день повішання.
— Моя мати прийшла вбрана барвисто, по-весняному, щоб повідомити нам, що наш батько тепер на небесах, — згадував Ніклас. — Мої сестри і брат почали плакати, а я мовчав, тому що тепер знав, що це сталося. Гадаю, саме тоді я почав відчувати сильну образу і відтоді холодно реагував на це сімейство.
Через багато років Ніклас зустрівся з Сікстом О’Коннором, капеланом, який супроводжував Франка до спортивної зали. «Ваш батько ішов на шибеницю посміхаючись, — розповів йому капелан. — Навіть у тюремній камері Нюрнберга, — додав він, — ваш батько боявся вашої матері».
Ніклас не забув той день, про який часто думав. Разом ми відвідали порожнє крило Палацу правосуддя, де була в’язниця, і посиділи у такій самій камері, як та, де тримали його батька.
— Кумедна річ, — сказав Ніклас, — коли вони зайшли, щоб забрати мого батька на шибеницю і відчинили двері, мій батько стояв на колінах. — Ніклас клякнув, щоб продемонструвати мені це.
— Він сказав священикові: «Отче, моя мати, коли я був маленьким хлопчиком, моя мати перехрещувала мене щоранку, як я виходив з дому до школи». — Ніклас перехрестився на чолі. — «Будь ласка, зробіть зараз так само», — попросив Франк священика.