Бог-Імператор Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Всесвіт Дюни #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: FLC
- Переводчик: Наталія Михаловська
- Жанр: Эпическое фэнтези
Электронная книга - «Бог-Імператор Дюни». Краткое содержание книги:
В Імперії назріває небачене протистояння. Величезні сили, накопичені впродовж тривалого Миру Лето, готуються кинути виклик Владиці, а найзатятіші вороги є в його найближчому оточенні. Дункану доведеться вирішити, на чиєму він боці, а від його вибору залежатиме доля всього людства.
— Не можу похвалитися знанням усіх цих титулів, Владико.
— Я можу бути останнім серед них, Монео. Молися, щоб так і було.
— Як накаже мій Владика.
Лето дивився вниз, на чоловіка.
— Ми з тобою — убивці міфів, Монео. Це наш спільний сон. Запевняю тебе з осідку богів Олімпу, що правління — це спільний міф. Коли помирає міф, помирає й уряд.
— Так ви мене вчили, Владико.
— Ця людська машина, армія, створила нашу теперішню мрію, мій друже.
Монео прокашлявся.
Лето розпізнав ознаки мажордомової нетерплячки.
«Монео розуміє про армію. Знає, що це дурна мрія — щоб армія була головним інструментом правління».
Доки Лето мовчав, Монео підійшов до лазеростріла й підняв його з холодної підлоги крипти. Почав заблоковувати зброю.
Лето спостерігав за ним, міркуючи, як ця незначна сцена відображає суть армійського міфу. Армія підтримувала технологію, бо короткозорим сила машин видається очевидною.
«Цей лазеростріл — усього лише машина. А всі машини ламаються або ж їх замінюють. Однак армія свято шанує такі речі — захопливі й страшні водночас. Гляньте, як люди бояться іксіан! Своїм нутром армія знає, що це витвори Учня Чарівника. Вони вивільняють технологію, і ніколи більше не вдасться загнати магію назад до пляшки.
Я навчаю їх іншої магії».
Лето розмовляв зі своїми внутрішніми ордами.
«Бачите? Монео заблокував смертоносний інструмент. Тут розірвано зв’язок, там роздушено маленьку капсулу».
Лето втягнув повітря, принюхуючись. Пахло ефіром консерваційного мастила, цей запах змішався з потом Монео.
Усе ще розмовляючи з внутрішніми життями, Лето сказав: «Але джин не мертвий. Технології породжують анархію. Вони навмання поширюють такі знаряддя. А слідом за ними йде провокація насильства. Здатність до створення та використання знарядь дикого нищення неухильно потрапляє до рук дедалі менших груп, аж доки ці групи не стають одноосібними».
Монео повернувся до місця під Лето, невимушено тримаючи правою рукою заблокований лазеростріл.
— На Пареллі та планетах Дана точаться розмови про черговий джигад проти таких речей.
Монео підняв лазеростріл та посміхнувся, показуючи, що він знає про парадоксальність таких пустопорожніх мрій.
Лето заплющив очі. Внутрішні орди прагнули суперечки, але він змусив їх мовчати, подумавши: «Джигади творять армії. Батлеріанський Джигад намагався звільнити наш світ від машин, що симулюють людський розум. Батлеріанці залишили після себе армію, а іксіани досі творять сумнівні прилади… за що я їм вдячний. Що таке анафема? Мотивація нищення, не зважаючи на інструменти».
— Це відбулося, — пробурмотів він.
— Владико?
Лето розплющив очі.
— Я піду до своєї вежі, — сказав він. — Мені потрібно більше часу, щоб оплакати Дункана.
— Новий уже в дорозі, — промовив Монео.
* * *
Ти, перша особо, яка знайде мої хроніки через щонайменше чотири тисячі літ, — стережись! Не пишайся тим, що читаєш першою одкровення мого іксіанського сховища. Знайдеш там багато болю. Окрім кількох проблисків, необхідних мені, аби впевнитися, що Золотий Шлях триває, я ніколи не прагнув заглянути за ці чотири тисячоліття. Тому я не певен, що події, описані у моїх журналах, можуть мати значення для ваших часів. Знаю лише, що мої журнали забуті, а те, про що я розповідаю, без сумніву, упродовж еонів викривлялося. Запевняю, що здібність оглядати наше майбутнє може стати нудною. Навіть буття богом, яким мене вважали і яким я, звісно, був, може врешті-решт стати нудним. Мені не раз спадало на думку, що божественна нудьга є доброю і достатньою причиною, аби вигадати свободу волі.