Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Тепер давай розпрощаємось з вами.
— Давай, небоже.
Став бідний брат хазяйнувати. Купив волів, купив корову, купив пару коней добрих. Купив земельки: та як пішов хліб родить, то за рік так піднявся, що на все село багачем став. А багатому брату пішло все вниз та вниз. Згоріло в нього два млини, згоріла клуня, погорів і хліб, усе чисто. Пішов до бідного брата:
— Купи, брате, худобу.
— Продай, — каже.
Продав усі воли, усі коні, попродавав і вівці… Через два роки дожився до того, що осталася тільки одна хата.
Дванадцять апостолів
Жив собі на світі один різчик. Добрий був майстер. Гарний був і п'яниця…
Якось замовив йому один монастир виточить з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир і липи, доброї липи.
Ну, заходився різчик біля роботи. Зробив він дев'ять апостолів, а останній матеріал пропив, пропив липу на трьох апостолів. Опохмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»
А була в цього різчика добра жінка, красива й розумна.
— Не журись, — каже, — чоловіче, якось воно та буде!
Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.
А піп був удівець…
Поздоровкалася привітно:
— Здрастуйте, батюшечко!
Слово за словом, а піп питає:
— Чи не можна прийти сьогодні увечері?
— А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, — і назначила попу якусь там певну годину.
Таким же побитом пішла жінка й повз дияконів двір.
Загледів диякон, ахикнув… Слово по слову… Назначила й дияконові певний час.
Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.
— Прийду, — каже староста, — до тебе сьогодні увечері.
Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мов, і так, будь увечері напоготові.
Прийшов і вечір.
Чоловік сховався в сінях. Дожидають гостей…
Недовго ждали, ось уже й піп стукає у віконце.
Впустила жінка попа в хату. Витягла вареників з печі, подала чарку…
Захмелів піп, став залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері — стук-стук!..
— Ой лихо мені! — скрикнула. — Де ж вас заховати, батюшечко?
І показала:
— Роздягайтесь, батюшко, наголо та ставайте з апостолами в ряд!
Нікуди подітися попові, покорився, став з апостолами в один ряд.
Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки що хотів диякон обійняти, коли чоловік у сінях — стук-стук!..
— Роздягайтесь хутчій та становіться в ряд з апостолами, — наказала жінка дияконові. Став і диякон.
Аж ось і староста:
— А здорова будь, молодице, в хаті!
Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях — стук-стук! Мусив і староста роздягатись наголо та ставати в ряд з апостолами.
Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.
Аж ось і комісія з монастиря — просто до різчика у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.
Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів — усіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.
— Гарна робота! — хвалить ігумен. — Як живий!
— Тільки навіщо апостолові, — каже ігумен, — грішне тіло? Чи не можна без нього?
— Можна й без нього, — озивається різчик, — для нас це пусте діло, вмить одріжемо!
І вже бере різчик у руки долото… Ex, як почув це староста, як зірветься з місця та — плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп…
А різчик як закричить:
— Держіть їх! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!
Ну, тут ігумен став просити різчика, покинь, мовляв, долото, чоловіче, нехай уже буде так, як є…
Отак визволила жінка свого чоловіка з біди. А то б повісили, неодмінно повісили б!
Двом помогло
В одному селі люди перестали ходити до церкви. Стогне піп, немає доходу. З боку церкви жив крамар, йому теж від цього гірше стало. Мало людей заходить в крамницю, а тому й виручки мало.
Одного разу крамар приходить до попа та й каже:
— Знаєте, батюшко, що?
— А що? — каже піп.
— Давайте об'явимо «чудо Господнє»: ніби у вас в церкві ікона обновилась. Будуть люди йти, і вам буде виручка, і до мене будуть у крамницю заходити.
— Оце добре ти придумав, — зрадів піп.
На другий день піп почав розповідати скрізь, що в церкві обновилася ікона і милує людей.
Повалили люди до церкви. А крамар мерщій в город та накупив ладану, свічок, оливи.
Пішла торгівля. Зажили піп з крамарем.