Маленькі жінки. II частина
- Автор: Олкотт Луиза Мей
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8962-5
- Переводчик: Богдана Е. Носенок
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маленькі жінки. II частина». Краткое содержание книги:
У дівчат настав неповторний період життя, під час якого відбувається становлення особистості і на який водночас припадає чи не найбільше душевних переживань – юність. Письменниця описує його передовсім через проникливе змалювання внутрішнього світу героїнь, їхньої реакції на непрості, а інколи – трагічні виклики.
Це було дешеве ілюстроване видання, і Джо уважно вивчала найближчий до неї твір мистецтва, марно намагаючись здогадатися, який невипадковий збіг обставин зажадав мелодраматичного зображення індіанця в повному бойовому «макіяжі». Той падав у прірву разом із вовком, що вчепився йому в горло, а поблизу два розлючених молодика з неприродньо маленькими ступнями й великими очима втикали один в одного ножі, а на задньому плані скуйовджена жінка з широко розкритим ротом тікала в ліс. Відірвавшись на хвилину від читання, щоб перегорнути сторінку, хлопчина помітив, що Джо дивиться на нього, і по-дружньому запропонував їй половину газети, сказавши грубувато:
– Хочеш почитати? Історія – перший сорт!
Джо взяла простягнутий листок із усмішкою – навіть дорослою вона так і не позбулася звички симпатизувати хлопчикам – і незабаром занурилася у звичний лабіринт любові, таємниць і вбивств, бо ж історія належала до того розряду легкого читання, в якому дається повна свобода пристрастям, а коли автору не вистачає винахідливості, грандіозна катастрофа очищає сцену від половини дійових осіб, залишаючи другу половину радіти з приводу загибелі першої.
– Непогано, так? – сказав хлопець, коли вона пробігла очима останній абзац частини, що їй дісталася.
– Гадаю, і ми з тобою змогли б написати не гірше, якби спробували, – відповіла Джо, яку тішило його захоплення цією літературною халтурою.
– Я вважав би себе щасливчиком, аби умів так писати. Вона, кажуть, здорово заробляє на таких історіях, – і він вказав на ім’я пані С. Л. Е. Н. Г. Нортбері під заголовком оповідання.
– Ти її знаєш? – запитала Джо з раптовим інтересом.
– Ні, але я читав усі її розповіді та знаю хлопця, який працює в конторі, де друкують цю газету.
– І ти кажеш, що вона добре заробляє на таких історіях? – Джо з іще більшою повагою поглянула на дикувату групу на малюнку і на знаки оклику, що густо всіяли сторінку.
– Ще б пак! Вона знає, що людям подобається, і їй добре платять за те, що вона пише.
Аж тут почалася лекція, та Джо мало що з неї чула, оскільки, поки професор Сендс розказував про Бельцоні[17], Хеопса, скарабеїв та єгипетську писемність, вона крадькома переписала адресу видавця і не тільки вирішила взяти участь в оголошеному газетою конкурсі, а й перемогти, отримавши заявлений приз у сто доларів за кращу сенсаційну історію.
На той час, коли лекція скінчилася і публіка прокинулася, Джо вже заклала фундамент свого майбутнього багатства (не першого в цьому світі багатства, побудованого за допомогою паперу й пера). Тож дівчина була повністю занурена у розробку сюжету, вагаючись щодо того, чи повинна дуель статися до таємної втечі закоханих або ж після вбивства.
Удома вона нікому не сказала про свій план, але наступного дня взялася до роботи – до великої тривоги матері, яка завжди хвилювалася, коли «геній кипів». Джо ще ніколи не писала в такій манері – до цих пір вона задовольнялася дуже стриманими романтичними історіями для «Орла», – але їй знадобилися її театральний досвід і начитаність, які дали їй певне уявлення про засоби, що забезпечують драматичний ефект, і допомогли в тому, що стосувалося сюжету, мови й костюмів персонажів.
Її історія була настільки пронизана безглуздям і відчаєм, наскільки дозволяло її обмежене знайомство із цими душевними станами, і, зробивши місцем дії Лісабон, вона обрала землетрус як підходящу й вражаючу уяву розв’язку. Рукопис був відправлений таємно: його супроводжувала записка, де скромно повідомлялося: якщо історія не отримає приз, якого автор навіть не сміє очікувати, вона погоджується отримати за публікацію будь-яку суму, яку видавець вважатиме прийнятною.
Шість тижнів – великий термін, якщо доводиться чекати, і ще більший, якщо потрібно зберігати секрет, але Джо терпляче робила і те, й друге і тільки-но почала втрачати надію знову побачити свій рукопис, коли надійшов лист, від якого в неї перехопило подих: вона розкрила конверт, і їй на коліна випав чек на сто доларів. Десь зо хвилину вона сиділа нерухомо, дивлячись на нього так, наче це була змія, потім прочитала листа й заплакала.
17
Джованні Баттіста Бельцоні (1778–1823) – італійський мандрівник і археолог, відомий дослідник Єгипту. Саме Бельцоні стоїть біля початків великих колекцій єгипетського мистецтва, котрі збиралися у Західній Європі.