Ніч перед кінцем світу

— Чи була якась особлива причина того, що ви обрали саме французьке шоколадне?

Брок подумав хвильку і посміхнувся.

— Моє улюблене.

— Он воно що, — сказав лікар.

— Мені спало на думку, що те, що подобається мені, сподобається і моєму передавачеві.

— А що вас наштовхнуло на ідею взяти для цього саме морозиво?

— Того дня було спекотно.

Лікар трохи помовчав.

— І що було далі?

— Далі була тиша. Боже мій, це було чудово. Радіо ж ґелґоче увесь день. Брок, іди сюди. Брок, піди туди. Брок, прийом. Брок, відбій, гаразд. Брок, час обідати, Брок, обід закінчився, Брок, Брок, Брок. Тиша була така, неначе я морозива собі у вуха напхав.

— Ви, здається, дуже любите морозиво.

— Я просто купався у відчутті тиші. Мене немов загорнули у найм’якішу, найлагіднішу в світі тканину. Тиша. Ціла година. Я просто сидів у машині, всміхався і насолоджувався дотиком до цієї диво-тканини. Я сп’янів від Свободи!

— Продовжуйте.

— Тоді мені спало на думку озброїтися діатермічним апаратом.[30] Я взяв його напрокат і прихопив із собою в автобус, яким їхав додому того дня. В автобусі сиділи стомлені роботяги, що їхали у свої передмістя зі своїми наручниками і розмовляли з дружинами: «Зараз я на Сорок третій вулиці, зараз на Сорок четвертій, а ось я уже на Сорок дев’ятій, звертаю на Шістдесят першу». Один чоловік лаяв дружину: «Нехай тобі, забирайся з того бару, трясця, і йди додому, починай готувати вечерю — я на Сімнадцятій!» Радіо грало «Казки Віденського лісу»,[31] рекламна пташка співала щось про першокласну вівсяну кашу. І тоді я ввімкнув діатермічку! Статика! Незаконне втручання! Жінки залишились без чоловіків, що жалілися їм на важкий робочий день. Чоловіки залишилися без жінок, що саме розповідали, як їхнє чадо сьогодні розбило вікно! «Віденський ліс» було зрубано під корінь, рекламна пташка замовкла навіки! Тиша! Жахлива, несподівана тиша. Людям в автобусі довелося розмовляти одне з одним. Паніка! Справжня, первісна паніка!

— Поліція схопила вас?

— Звісно, автобус не міг їхати далі. Ще б пак, музика ж бо закінчилася, чоловіки з жінками втратили зв’язок із реальністю. Скандал, бунт і хаос. Заметушились, як білки у клітці! Прибув спецзагін, мене миттєво вичислили, визнали винним, оштрафували і привезли додому, забравши діатермічний апарат, на раз-два.

— Пане Брок, насмілюся зауважити, що поки що весь ваш підхід мені здається не дуже практичним. Якщо вам не подобалося радіо в автобусах, офісах, службових автомобілях, чого ж ви не вступили у громадську організацію радіоненависників, не писали петицій, щоб знайти законні і конституційні рішення? Врешті-решт, на те ж і демократія.

— А я, — сказав Брок, — я той, кого називають меншинами. Я вступав у організації, влаштовував пікети, звертався в суд, подавав петиції. Я протестував рік за роком. Усі сміялися. Усім іншим подобалося радіо в автобусі і реклама. А я йшов не в ногу.