Окопні історії: фронтовий щоденник

Полювання на живця

Орлик записався у штурмовий десант маталиги[13] кулеметником. А кулеметники, я вам скажу, це дуже специфічні люди. Може тому, що кулемет у кілька разів важчий за автомат, а боєкомплект до нього — це ще кілограмів сімнадцять. А може тому, що під час бою стрічки з патронами швидко закінчуються і кулеметнику за штатом надається другий номер, помічник. Він носить частину боєкомплекту, під час бою споряджає пусті стрічки й подає їх першому номеру. Якщо з першим щось трапляється, помічник мусить його замінити. Орлик щодня діймав керівництво, вимагаючи помічника. А охочі примерзати до броні, прокопчуватися вихлопом і ловити портретом болото з траків закінчилися. І ось Тучка засватав у МТ-ЛБ Безпілотника. Орлик згадав приказку «Сильно хочеш — сильно й отримаєш», сплюнув і впевнено заглянув у майбутнє:

— Довго він у мене не протягне.

Прийшов Безпілотник. Полапав кулемет й автоматичний гранатомет (Ого!). Позаглядав у люки (Ух ти!). Орлик згори спокійненько так:

— Згорає за 15 секунд.

Безпілотник повернувся і спетляв. Оминає маталигу десятою дорогою, бо є чому.

Довелося й мені прокататися в десантному відсіку маталиги. Помітив, що всі швиденько заскочили всередину, наче місця займали. Я заліз крайнім.

— Démon, тут люк на ходу відчиняється, треба ручку притримувати.

Ясно. Маталига рушила, затрусилася, і ручка люка повільно поповзла донизу. Перехоплюю її лівою рукою й тримаю. Кляті Кардани, ручку відремонтувати лінуються, а я тепер у руку мерзну! Вже через годину від гуркоту голова стала ватяною, ноги примерзли до підлоги, а в роті гірчило від вихлопу. Може, трохи провітрити? Відчиняю люк. Ого! Болото з-під траків летить вертикально вгору на метрів десять. Краще вже вихлопом дихати, чим отримати в око грудомахою дамбаса.

Так би й пожалів сам себе, якби поряд не стирчали ноги Орлика й Кривбаса. Я хоч сиджу, а вони стоять по груди в люках зі своїми кулеметами. І вітер там сильніший, і вихлоп під самим носом. Лише ворог роду людського міг придумати такий транспорт.

Десант МТ-ЛБ набрали не просто так, а для супроводу величезної колони. Її бойове завдання — імітувати переміщення живої сили й техніки на передовій. Секретне завдання — за першим свистком розпочинати штурм Горлівки, ударити в спину орді, котра штурмує Дебальцеве. На кількох машинах спорудили дерев’яні конструкції з розмірами гармат, присобачили стволи із соснових колод і накрили брезентом. Додали кілька критих Уралів, начебто із солдатами. Пара таблеток[14] і чотири цілі маталиги, які залишилися в бригаді, довершували картину. Інші бригади й батальйони сектору «С» теж осторонь не залишилися, і колона розтяглася на кілька кілометрів. Щоб хоч трохи захистити всю цю техніку, кожну МТ-ЛБ посилили кулеметом й автоматичним гранатометом. Набрали добровольців і почали нарізати кола: вдень попід самий передній край, а ввечері — через тил у зворотному напрямі. Їздили швидко, бо москалі мін і снарядів для колони не шкодували, а місцеві запроданці-коректувальники тоді ще майже всі живі були.