Homo Deus. За лаштунками майбутнього
- Автор: Харари Юваль Ной
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Форс Україна
- ISBN: 978-617-7559-40-4
- Переводчик: Александр Демьянчук
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Homo Deus. За лаштунками майбутнього». Краткое содержание книги:
Скажімо, люди завжди хотіли подолати старість і злидні й дорівнятися до богів. Але для цього вони мають отримати контроль над власного біологічною основою. Якщо колись смерть і біль зникнуть із нашого життя, а підстави сподіватися на це не такі вже й нереальні, ми зможемо подвоїти тривалість життя або й жити скільки заманеться... На допомогу нам уже зараз приходять різноманітні пристрої зі штучним інтелектом. Та чи впевнені ми, що комп’ютери не мають жодних відчуттів чи бажань? А якщо вони не мають їх нині, то, може, коли стануть значно складнішими, зможуть розвивати власну свідомість? Якщо так станеться, як ми про це дізнаємося? І головне питання — якими будуть суспільні відносини? Чи не стане пересічна людина рабом штучно створених і вічно живих істот із незбагненною свідомістю?
Ювал Харарі в цій книзі не дає відповідей, а пропонує читачеві самому їх шукати. Відчуйте подих нової епохи вже зараз!
Що трапилося б, якби рідкісна мутація створила білку, яка, з’ївши один горіх, переживала б задоволення, що тривало б нескінченно? Технічно це можна реалізувати, переробивши мозок білки. Хтозна, можливо, це й сталося з якоюсь блаженного білкою мільйони років тому. Але якщо так, то ця білка насолоджувалася дуже щасливим і дуже коротким життям, і це був кінець рідкісної мутації. Адже блаженна білка вже не мусила більше дбати про наступні горіхи, не кажучи вже про сексуального партнера. Білки, що конкурували й відчували голод через п’ять хвилин після того, як з’їли горіх, мали значно кращі шанси вижити й передати свої гени наступному поколінню. З тих самих причин горіхи, які ми, люди, шукаємо, — вигідна робота, великий дім, привабливий партнер, — рідко задовольняють нас достатньо довго.
Дехто може сказати, що це не так і погано, оскільки не мета робить нас щасливими, а шлях до неї. Сходження на гору Еверест приносить більше задоволення, ніж перебування на вершині; флірт і прелюдія до сексу збуджує більше, аніж сам оргазм; а проведення сенсаційних експериментів цікавіше, аніж отримання премій і визнання. Однак це все ж мало змінює картину. Така ситуація просто демонструє, що еволюція керує нами через широкий набір приємних речей. Часом ми спокушаємося неймовірними почуттями блаженства і спокою, тоді як в інших випадках мчимо вперед на хвилях бурхливих почуттів захвату й піднесення.
Коли тварина шукає чогось, що збільшує її шанси на виживання й відтворення (наприклад, їжу, партнерів чи соціальний статус), мозок продукує відчуття настороги й збудження, що змушують тварину докладати ще більших зусиль, бо так вони узгоджуються між собою. У відомому експерименті вчені ввели електроди в мозок кількох пацюків, відтак вони мали можливість викликати відчуття збудження простим натисканням на кнопку. Коли пацюкам пропонували вибір між смачною їжею і натисканням на кнопку, вони віддавали перевагу кнопці (схоже на те, як діти віддають перевагу відеоіграм замість того, щоб іти до вечері). Пацюки бажали натискати на кнопку знову й знову, допоки не втрачали свідомість через голод і виснаження. Люди також можуть віддавати перевагу піднесенню від руху перед спочиванням на лаврах. Усе ж привабливим рух робить відчуття бадьорості, що супроводжує його. Ніхто не прагнув би видиратися на високі гори, грати у відеоігри чи йти на «побачення всліпу», якби ці дії супроводжувалися лише неприємними відчуттями стресу, відчаю чи нудьги.
На жаль, збудливі відчуття від руху так само минущі, як і блаженні відчуття перемоги. Дон Жуан, що насолоджувався збудженням від пригод однієї ночі, бізнесмен, який з приємністю постукував пальцями, спостерігаючи за зростанням і зниженням індексу Доу-Джонса, чи гравець, отримуючи насолоду від вбивства монстрів на екрані комп’ютера, не отримуватимуть задоволення від спогадів про вчорашні пригоди. Як і пацюки, що бажали імпульсу від кнопки знову й знову, донжуани, акули бізнесу і гравці потребують нового імпульсу щодня. Ще гірше те, що при цьому очікування теж пристосовуються до умов, і вчорашні виклики дуже часто стають сьогоднішньою одноманітністю. Мабуть, ключем до щастя є не рух і не золота медаль, а радше поєднання правильних порцій піднесення і спокою. Однак більшість із нас схильна весь час перестрибувати від стресу до нудьги й назад, відчуваючи невдоволення і тим, і тим.
Якщо наука права, і наше щастя визначається нашою біохімічною системою, то єдиний спосіб забезпечити тривале задоволення — регулювати цю систему. Забудьте про економічний розвиток, соціальні реформи й політичні революції: щоб підвищити глобальний рівень щастя, нам треба маніпулювати біохімією людини. І саме це ми почали робити останні кілька десятиліть. П’ятдесят років тому приймати психіатричні препарати вважалося ганьбою. Нині ця ганьба зникла. На краще чи на гірше, але дедалі більше людей вживають «психіатричні» ліки на регулярній основі для лікування не лише ментальних захворювань, а й для подолання звичайних депресій і випадкової меланхолії.
Наприклад, дедалі більше школярів приймають такі стимулятори, як Ritalin. У 2011 році 3,5 мільйона американських дітей вживали ліки від ADHD. У Великій Британії їхня кількість зросла з 92 тисяч у 1997 році до 786 тисяч у 2012-му. Початковою метою було лікування дефіциту уваги, однак сьогодні здорові діти вживають ці ліки для підвищення своєї успішності й виконання щоразу серйозніших завдань учителів і батьків. Багато хто повстає проти цього й стверджує, що проблема витікає з освітньої системи, а не від самих дітей. Якщо учні страждають на дефіцит уваги, стрес і отримують низькі оцінки, нам, напевно, треба звинувачувати в цьому застарілі педагогічні методи, переповнені класи й надто високий темп життя у незрілих школярів. Мабуть, ми повинні вдосконалювати школу, а не дітей? Цікаво поглянути, як ці аргументи розвивалися. Люди сперечалися про педагогічні методи тисячі років. І в Стародавньому Китаї, і у вікторіанській Британії кожен мав свій улюблений метод і активно виступав проти всіх альтернатив. Проте тепер усі зійшлися на одному: щоб поліпшити освіту, треба змінювати школу. Нині, уперше в історії, принаймні деякі люди вважають, що це буде найефективніший спосіб змінити «біохімію» учнів.