Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Зворотня сторона Демонології
Зворотня сторона Демонології - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Зворотня сторона Демонології

Электронная книга - «Зворотня сторона Демонології». Краткое содержание книги:

Я — суккуб. Моя мати була демоном, а батько, природньо, — монахом. Та, власне, ним міг бут хто завгодно: моя матінка ніколи і не намагалася впорядкувати за пріоритетами своє вельми активне сексуальне життя. Щоправда, я про це дізналася зовсім недавно. Виховання, знаєте, культурні обмеження часто не дають розкритися природнім здібностям. Не можна сказати, що цей факт мене здивував чи приголомшив. Ні. Він просто ввів мене в глибокий шоковий стан, заледве не вкоротивши мені життя. Мої тодішні почуття можна порівняти хіба що з почуттями дівчини, яку добрий лікар вітає з поповненням у сімействі. Таким ось лікарем став для мене пан Бішоп, викладач курсу Прикладної Демонології у нашому Університеті...
1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 52
Перейти на страницу:

— Та ми ж давні ділові партнери, правда, Ійогане?

— Було-було, чого ж. Коли я командував полком, що с-стояв, гмм, під Манівцями, ми з пані Мадлен прес-ставляли, відповідно, попит і пропозицію послуг певного с-сорту, хе-хе.

— Скільки душ невинних ми тоді… Ех, хороші були часи!

— Уггм, ну тоді, принаймні, у вас ш-шпики під вікнами не крутилися.

Всі присутні мимоволі розвернулися до вікон.

— Які шпики?

— А я почім знаю, гррм?

— Ну, хоч одне втішає — це не ЗБОНЧ. Шановний полковнику, нам зовсім не треба проблем з вашим славним підрозділом.

— Нікому не треба проблем зі ЗБОНЧем. На те він і ЗБОНЧ.

— А то міг бути хто-завгодно, — Бішоп безтурботно міркував уголос, — хоча б, якісь конкуренти нашої достойної господині…

— Які конкуренти?! — Мадам Мадлен зробила стійку, — я знищила всіх конкурентів!

— Значить, антимонопольний комітет, — справедливо зауважила я.

— Хіба такий є? — здивувався Ап-Перкот, — така установа, я чув, іс-снувала за легендарного короля Артура, уггм.

— В кожній легенді є мораль і настанови нащадкам, — мляво відбивалася я, побита на голову, — тоді, може, — податкова?

Запала мертва тиша.

— Плюнь! — раптом заволала Медді.

— Що таке?

— Плю-юнь! — вона була на межі істерики.

— Ну, тьху. Всі задоволені? Що сталося?

— Не наклич лиха, нещасна! Забула? Ми неприбуткова благодійна організація, створена на громадських засадах! Повтори!

Я повторила. Медді відсапувалася, повільно приходячи до тями.

— Може, сатаністи? Чи оці, їхні колеги, тамплієри? — фантазував Бішоп, — Ну, тепер модно. А, може, Хрінь-пісс?

— Ми що, забруднюємо навколишнє середовище?

— Ну, я що подумав, — пояснював пан Теодор, — інколи… це… з вікон люди викидають використане причандалля для інтимних стосунків, походження явно неприродного… і прямо на газончики і квітнички.

— Теодоре, ви що, — обурилася Медді, — це ж не якась там бурса!

Я зачаїла образу і поклялася помститися.

— Ну, ще варіанти? Пане Бішоп, в мене є ідея. Ходімо, нічним повітрям подихаємо.

— Що, раптове погіршення самопочуття? Ранками не нудить?

— Та ні, тільки коли згадую ваші лекції. Я що хотіла, на шпиків подивитись. Ви зі мною?

Звісно, він був зі мною, куди б він подівся. Він же ж, бач, скотина, матеріал про демонів збирає. Може, думав, в мене очі вночі світитися почнуть? Рідкісне видовище: нічні краєвиди Манівців, освітлені ніжним промінням моїх вирячених очей… Спокусливо, як не крути. Отже, ми вирушили.

З перших же кроків пан Бішоп виявив неабияку обізнаність у нелегкій справі контррозвідки. Він робив безліч шуму, махав рукам, як вітряк, свистів і гигикав, потім враз замовкав, шпортався, губив щось постійно, розв'язував і зав'язував шнурівку на мештах, зупинявся біля вітрин якихось магазинів, чи то жіночої білизни, чи то гірськолижного спорядження великих та понадвеликих розмірів з символічною назвою “Руслана”. Потім потяг мене до якоїсь дієтичної їдальні, і поки я мужньо сьорбала кефірчик у компанії регіональних бомжів, виглядав когось з вікна. Романтика. Цієї прогулянки я по гріб життя не забуду.

Нарешті, мені вдалося змусити його поділитися враженнями.

— Ну, маємо одного, поки що, — гордо заявив Бішоп, — худий, високий, очі булькаті, штани на ньому ледве тримаються, замориш, словом, навряд чи місцевий.

— Ну, це точно. В Манівцях такі не живуть. Таким ставлять діагноз і — гудбай, май лав, — в дістрофічку, стаціонар.

— Чого це ти раптом по-амайранському заговорила?

— А що ви маєте проти Амайрани? Вони ж нам гроші зичать, шлють апельсини і ношені шкарпетки. Ну, чим не країна добрих гігантів? У нас навіть лозунг висів: “Хочеш гумдопомогу — вивчай амайранську мову”. Бездарно, зате відповідає суті. І цей їхній МІФ, Міжнародний Інвестиційний Фонд один чого вартий: МІФічні гранти, транші, позики. Живемо: люблять нас, видно, за гарні очі. Правда, тепер проблематично, без Великого Банкіра.

— Печально, — відмітив Бішоп, — печально. А як же нам тепер від хвоста відірватись, не придумаєш?

— Знаю. Ви ніколи не вилазили з вікна дамської кімнати? У вас є чудовий шанс.

— А-аа… це…?

— Ну, тут самі бомжі, вони зрозуміють.

Чудові акробатичні вправи, рекомендую. Кожного дня так 3-4 рази, і вам вже нічого не треба. Отже, ми опинились з іншої сторони їдальні, в якомусь брудному недовулку. Ми там трошки поблукали, зате хвоста загубили. Чим не досягнення і не привід випити? Та що я все про своє? Бішоп, правда, був не проти, він у нас спеціаліст по темному манівцівському пиву, але тут сталося неочікуване…

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 52
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)