Зворотня сторона Демонології
- Автор: Соколян Марина
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Зворотня сторона Демонології». Краткое содержание книги:
— Та ми ж давні ділові партнери, правда, Ійогане?
— Було-було, чого ж. Коли я командував полком, що с-стояв, гмм, під Манівцями, ми з пані Мадлен прес-ставляли, відповідно, попит і пропозицію послуг певного с-сорту, хе-хе.
— Скільки душ невинних ми тоді… Ех, хороші були часи!
— Уггм, ну тоді, принаймні, у вас ш-шпики під вікнами не крутилися.
Всі присутні мимоволі розвернулися до вікон.
— Які шпики?
— А я почім знаю, гррм?
— Ну, хоч одне втішає — це не ЗБОНЧ. Шановний полковнику, нам зовсім не треба проблем з вашим славним підрозділом.
— Нікому не треба проблем зі ЗБОНЧем. На те він і ЗБОНЧ.
— А то міг бути хто-завгодно, — Бішоп безтурботно міркував уголос, — хоча б, якісь конкуренти нашої достойної господині…
— Які конкуренти?! — Мадам Мадлен зробила стійку, — я знищила всіх конкурентів!
— Значить, антимонопольний комітет, — справедливо зауважила я.
— Хіба такий є? — здивувався Ап-Перкот, — така установа, я чув, іс-снувала за легендарного короля Артура, уггм.
— В кожній легенді є мораль і настанови нащадкам, — мляво відбивалася я, побита на голову, — тоді, може, — податкова?
Запала мертва тиша.
— Плюнь! — раптом заволала Медді.
— Що таке?
— Плю-юнь! — вона була на межі істерики.
— Ну, тьху. Всі задоволені? Що сталося?
— Не наклич лиха, нещасна! Забула? Ми неприбуткова благодійна організація, створена на громадських засадах! Повтори!
Я повторила. Медді відсапувалася, повільно приходячи до тями.
— Може, сатаністи? Чи оці, їхні колеги, тамплієри? — фантазував Бішоп, — Ну, тепер модно. А, може, Хрінь-пісс?
— Ми що, забруднюємо навколишнє середовище?
— Ну, я що подумав, — пояснював пан Теодор, — інколи… це… з вікон люди викидають використане причандалля для інтимних стосунків, походження явно неприродного… і прямо на газончики і квітнички.
— Теодоре, ви що, — обурилася Медді, — це ж не якась там бурса!
Я зачаїла образу і поклялася помститися.
— Ну, ще варіанти? Пане Бішоп, в мене є ідея. Ходімо, нічним повітрям подихаємо.
— Що, раптове погіршення самопочуття? Ранками не нудить?
— Та ні, тільки коли згадую ваші лекції. Я що хотіла, на шпиків подивитись. Ви зі мною?
Звісно, він був зі мною, куди б він подівся. Він же ж, бач, скотина, матеріал про демонів збирає. Може, думав, в мене очі вночі світитися почнуть? Рідкісне видовище: нічні краєвиди Манівців, освітлені ніжним промінням моїх вирячених очей… Спокусливо, як не крути. Отже, ми вирушили.
З перших же кроків пан Бішоп виявив неабияку обізнаність у нелегкій справі контррозвідки. Він робив безліч шуму, махав рукам, як вітряк, свистів і гигикав, потім враз замовкав, шпортався, губив щось постійно, розв'язував і зав'язував шнурівку на мештах, зупинявся біля вітрин якихось магазинів, чи то жіночої білизни, чи то гірськолижного спорядження великих та понадвеликих розмірів з символічною назвою “Руслана”. Потім потяг мене до якоїсь дієтичної їдальні, і поки я мужньо сьорбала кефірчик у компанії регіональних бомжів, виглядав когось з вікна. Романтика. Цієї прогулянки я по гріб життя не забуду.
Нарешті, мені вдалося змусити його поділитися враженнями.
— Ну, маємо одного, поки що, — гордо заявив Бішоп, — худий, високий, очі булькаті, штани на ньому ледве тримаються, замориш, словом, навряд чи місцевий.
— Ну, це точно. В Манівцях такі не живуть. Таким ставлять діагноз і — гудбай, май лав, — в дістрофічку, стаціонар.
— Чого це ти раптом по-амайранському заговорила?
— А що ви маєте проти Амайрани? Вони ж нам гроші зичать, шлють апельсини і ношені шкарпетки. Ну, чим не країна добрих гігантів? У нас навіть лозунг висів: “Хочеш гумдопомогу — вивчай амайранську мову”. Бездарно, зате відповідає суті. І цей їхній МІФ, Міжнародний Інвестиційний Фонд один чого вартий: МІФічні гранти, транші, позики. Живемо: люблять нас, видно, за гарні очі. Правда, тепер проблематично, без Великого Банкіра.
— Печально, — відмітив Бішоп, — печально. А як же нам тепер від хвоста відірватись, не придумаєш?
— Знаю. Ви ніколи не вилазили з вікна дамської кімнати? У вас є чудовий шанс.
— А-аа… це…?
— Ну, тут самі бомжі, вони зрозуміють.
Чудові акробатичні вправи, рекомендую. Кожного дня так 3-4 рази, і вам вже нічого не треба. Отже, ми опинились з іншої сторони їдальні, в якомусь брудному недовулку. Ми там трошки поблукали, зате хвоста загубили. Чим не досягнення і не привід випити? Та що я все про своє? Бішоп, правда, був не проти, він у нас спеціаліст по темному манівцівському пиву, але тут сталося неочікуване…