Покійник «по-флотському»

— Той зайве думати взагалі не став. Заховався за рятівною фразою:

— Зайдете до мене після оперативки. Я вам, Сирота, все поясню.

Я знахабнів і до Комісара не зайшов. Однак шоста стаття Конституції СРСР (щодо «КПРС як керівної і рушійної сили суспільства») не погидувала з'явитися до мене в кабінетик особисто:

— Я не буду читати вам мораль, Сирота, бо ви зі своєю вищою філософською освітою кого завгодно ідіотом зробите. Навіть мене! Куди повинен ходити Перший секретар ЦК, вирішуєте не ви. А от куди від сьогодні ви не маєте права навіть носа встромити, вже вирішено. Товариші з Володимирської дуже радять, аби вашого духу більше не було в кав'ярні, що на другому поверсі дієтичного гастроному. У них там якісь оперативні заходи проти дисидентів і товариші дуже б не хотіли, щоб дисидентом номер один виявився якийсь там інспектор карного розшуку. Прізвища називати не буду, але це ви, Сирота.

Оце тобі і паскудство номер два! Я так і не дізнався, чи насправді хлопці з Контори вирішили погратися в одній з моїх улюблених кав'ярень у свої ігри, чи то все замполіт на зло мені придумав. Але в борщ наплювали добряче. Крім того, я добре знав, що однією ідеологічною накачкою не відбудуся. Наступний номер нашої програми: «До речі, інспекторе, як там у вас просувається розслідування справи щодо прапорщика? Бо язиком ляпати у нас всі майстри…»

Драла! Причому негайно! Лише встромити голову у двері до Старого, аби вигукнути: «Я на завданні!» і зникнути раніше, ніж попіл з цигарки Підполковника впаде на стіл.

Найкращим джерелом інформації для радянського сищика є «народний контроль». Вони ж — «народні месниці», або «партизанки». Гурт бабусь — отих, котрі з ранку до ночі сидять на лавочках коло під'їздів, бо іншої роботи у них немає. І хоча у кожної на носі окуляри, що той ілюмінатор, помічають вони все — хто, коли, з ким і до кого прийшов, вийшов, затримався, переночував. Це у них вистачає нахабства ляпнути незнайомій людині: «А ви до кого, бо вродє не наш!». Це вони будуть ловити дрижаки або відганяти комарів, аби дочекатися, коли ж вийде ота профура з голою дупою, що піднялася на п'ятий поверх. А якщо таємнича незнайомка залишиться ночувати, то будьте певні, що вже о шостій нуль-нуль, під перші акорди Державного гімну по радіо «народний контроль» займе бойову позицію на своїх лавочках, аби «подивитись курві в очі» і вголос перемити кістки усій радянській молоді.

На півдорозі до будинку, де жило подружжя прапорщика Н., моя злість вщухла, а службовий запал пригас. Бо пригадав, що той дев'ятиповерховий красень, котрий гордо стримів на тлі облуплених «хрущобок», є малосімейкою. У ньому самі лише однокімнатні квартири для молодих спеціалістів. А хто ж захоче добровільно саджати собі на голову тещу чи свекруху, маючи «двайцять один квадрат» площі на двох? Тобто, ставити хрест на особистому житті. На щастя, я помилився. Ще здалеку побачив коло під'їзду трьох кульбабок у темних хустинках. Все правильно — люди стають у чергу на багатокімнатну квартиру і терміново виписують бабцю з провінції задля зайвих десяти метрів.

Досить мені було підсісти на лавочку і сказати, що я з міліції, як більш нічого говорити не довелось:

— Це ви нащот того воєнного, которого вбили?

— Не вбили, Карпівно, а втопили. Сама тільки форма випливла, вся в крові.

— Чи вбили, чи втопили — один кінець, — підсумувала третя, — а царства небесного він не діждеться! Бо старших не поважає! Ніколи не вітався. Хоч би кивнув раз! От у нас на шостому поверсі полковник живе з молодою жінкою. На Вознесіння свадьба була. Так вони обидва завжди: доброго ранку, добрий вечір, як ваше здоров'я! А цей ваш, за которим ви прийшли, глипне часом, аж недобре стає, і пішов. Макаронник!

— Не макаронник, а прапорщик.

— Та який він прапорщик! Макаронник! У мене батько був прапорщиком в імперіалістичну. Так мама розказували, що він їх у офіцерів у карти виграв! А цей — злидень, злидень, злидень!..

Заповідалася цікава дискусія. Але, на жаль, у мене не було часу. Тому я змушений був погодитись:

— Умовили, нехай буде злидень. Але ви мені скажіть — може, він просто втік? Знаєте, є такі жіночки, від яких чоловіки аж на Чукотку забігають. А там виганяють ведмедя з барлогу, залазять туди і смокчуть лапу.

«Народний контроль» лише за п'ять хвилин довів, що я шмаркач і нічого не тямлю в жінках. Що дружина прапорщика — то сама досконалість. І якщо завтра янголи, яких немає, візьмуть її живцем туди, де тільки космонавти літають, громадськість будинку не здивується. Бо молода жіночка не просто красива, вихована і здоров'ям цікавиться. Вона їм ліки дістає і ні копійки зверху не просить. А ті, що дешеві, просто так дарує. А хтось тут каже — на Чукотку забіг!