Трудівники моря

І все ж щасливий народ, який вільний шість днів на тиждень! Якщо вважати, що неділя — це синонім рабства, то ми знаємо народи, у яких сім неділь на тижні. Рано чи пізно ці останні кайдани спадуть. Безперечно, судова справа, затіяна, наприклад, супроти єпископа Коленсо — вагомий доказ цього. Однак поміркуйте над тим, який шлях до свободи пройшла Англія з тих пір, як Еліот був притягнений до судової відповідальності, наважившись сказати, що на Сонці є життя. І для забобонів настає осінь. Тоді вони осипаються. Це час занепаду монархій. Час цей настав.

Цивілізація Нормандського архіпелагу йде вперед, і її не зупинити. Це цивілізація самобутня, що аж ніяк не заважає їй виявляти гостинність і національну терпимість. У XVII столітті на ній відбилась англійська революція, а в XIX — французька. Двічі її глибоко стрясло віяння незалежності.

Зрештою, всі архіпелаги — вільні краї. В цьому виявляється таємнича дія моря і вітру.

XVIII

Притулок

Нормандські острови, колись страхітливі, стали дуже приємною місцевістю. Рифи, колись небезпечні, стали місцем притулку. Край поневірянь перетворився на берег порятунку. Сюди пристають ті, хто вибрався з небезпеки. Сюди збігаються всі, хто зазнав катастрофи, чи то від бурі на морі, Чи внаслідок революційної діяльності. Цих людей, мореплавця і політичного вигнанця, обдавало піною різних морів, але сушаться вони разом і відігріваються в променях тутешнього лагідного сонця. Молодий Шатобріан, бідний, нікому не відомий, позбавлений батьківщини, якось сидів на камені старовинної гернсейської набережної. Добра літня жінка запитала його: «Чи не допомогти вам чимось, мій друже?» Яку глибоку душевну втіху, який дивний спокій відчув француз-вигнанець, зачувши на Нормандських островах мову своєї батьківщини. Для нього вона — втілення самої цивілізації, в ній він відчув голос рідних провінцій, вигуки в наших портах, пісеньки наших вулиць і полів. Reminiscitur Argos. Людовік XIV не без користі влив у цю давню нормандську народність чималий контингент справжніх французів, які бездоганно говорили рідною мовою; відміна Нантського едикту відродила французьку мову на островах Ла-Маншського архіпелагу. Опинившись поза межами Франції, французи воліють доживати віку на цих островах, тут посеред скель вони дають волю своїм мріям і маренням, чекають кращих днів; вибір саме цієї місцевості пояснюється ще й тим, що їх вабить сюди чар зустрічі з рідною мовою. Маркіз де Рів'єр, той самий, якому Карл X одного разу сказав: «До речі, я забув тебе повідомити, що я призначив тобі титул герцога», плакав від зворушення, дивлячись на джерсейські яблуні, і надавав перевагу П'єр-роуду в Сент-Ельє перед Оксфорд-стріт у Лондоні. В цьому ж таки П'єр-роуді мешкав герцог Анвільський, він же Роган і Ларош-фуко. Одного разу герцог Анвільський, у якого була стара мисливська такса, запросив лікаря з Сент-Ельє, щоб проконсультуватися з ним про своє здоров'я, а заодно перевірити стан здоров'я собаки. Він попросив лікаря виписати для такси рецепт. Собака був цілком здоровий — вельможа просто бавився. Лікар виписав рецепт. Другого дня герцог одержав від нього такий рахунок: «За дві консультації: