Проти червоних окупантів (частина 2)
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 1942
- Язык: украинский
- Год: Українське видавництво
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проти червоних окупантів (частина 2)». Краткое содержание книги:
Перед вечором роблю таку організацію Штабу:
1. Я — командант Повстанчої Подільської Групи.
2. Погиба — помічник Команданта.
3. Підполк. Коноплянко — Начальник Штабу Групи.
4. Сотник Ковбасюк — адютант Штабу Групи.
5. Поруч. Кохан — командант Штабу і начальник розвідки.
6. Хорунжий Бабієнко — командант полевої жандармерії.
7. Хорунжий Грабик — начальник постачання групи.
8. Підхорунжий О. Грабарчук — командант 1. сотні штабу групи.
9. Підхорунжий Рарога — командант 2 сотні штабу групи.
10. Козак Яковина — начальник агітаційно-пропаґандового відділу.
Решту відділів Штабу Групи я не обсаджував, бо не було ким, і не було тепер потреби їх організувати. Вся канцелярія була в сідлах відповідних старшин. Листа псевдонімів і чисел була шифрована на цілий склад. Брак було нам доктора, тому хвилево заступив його буковинець — поручник Мотрук, який колись вчився на медичнім факультеті в Австрії.
Головою Суду при Штабі був підполк. Коноплянко. Суддею — правннк Погиба. Прокуратором пор. Кохан. Двох членів суду і секретар були козаки з відділу.
Викликав я до себе — б. сопинську вчительку з села Літинки, п. Шуру, і дав їй завдання дібратись на Київщину і звязатнсь там з от. під полк. Карим, про якого мав чутки, що він щось робить на Київщині. Усно вона мусіла поінформувати повстанців на Київщині, що в нас робиться та сказати Карому, щоб періодично приснлав до нас своїх людей, як курієрів.
В тім часі буди вістки від моїх звідунів з Волині, що в районі Овруч — Коростень є поветанча організація отамана Петрика, який залишився там із повстанців ген. Тютюнника. 3 місцевих визначніших повстанців були там: підхорунжий української армії, а перед тим підстаршина фльоти, — Костюшко та сотник Дідковський. До отамана Петрика я вислав учительку з Вербицького Майдану. Дав своїм курієркам гроші і підводи за ріку Бог, і ранком вони виїхали.
Я жду на решту своїх козаків. Прибуло вже 4 партії по 10 душ. Оповідають про свої пригоди. Дещо бачу перебільшують, фантазують, але козаки слухають з зацікавленням. Ми стоїмо в лісі біля Вербки. Дві години козаки пасли коні в совхозькій пшениці, інші буди післані в Майдан Вербицькнй по їжу для коней і людей. Нарешті коні стоять в лісі, люди відпочивають. Вартові чуйно пильнують. Молодий місяць обливає нас своїм блідим світлом через віття дерев, а соловейки аж заливаються в корчах.
Вдосвіта приїздять останні дві групи, які шукали нас в Вербнцькім Майдані, де звернулися до батька відподк.
Коноплянка. Той бачився з сином і зі мною, знав місце нашого постою і привів козаків до нас.
Тепер ми всі разом. Перебудемо ще один день, а завтра вечором їдемо в район сот. Погибн. На світанку міняємо місце постою, переходимо з летичівських лісів на заможні хуторі в районі на південний захід від містечка Буцнів.
Дня 9-го травня вечором їдемо повз стадію і містечко Комарівці. Без пригод доїздимо рано до якогось великого села, яке переїздимо вдень. Повно людей святочно одягнених, дивляться на нас. Біля полудня приїздимо під село, в якім були знайомі сот. Погиби. Від них він довідався, де є поручник Голюк та пор. Коростовський. Сот. Погиба зі своїми козаками попровадив нас за село, в малий лісок. Там було 30 повстанців Голюка. Поручник Коростовський оповідає, що він був з кількома козаками в тім великім селі на празнику. Коли він і козаки побачили такий великий відділ понад 150 шабель, то думали, що то їдуть большевики. Тимбільше, що ми були переважно в совітських уніформах. Це так налякало Коростовського, що він полями прибіг до села, в якім були летичівські повстанці, заалярмував їх, і з Голяоком вийшли в ліс.
Мої повстанці й місцеві — разом поважна сила, бо понад 186 шабель. Тому ми спокійно добули до вечора в лісі, а потім всі разом вїхали в село. Козаків дуже щиро прийняли селяни, а всіх старшин запросив пор. Голюк до одного інтелігентного дому. Пригадую собі, що були там панночки, які зі справжньою українською гостинністю опікувалися моїми старшинами.
Підчас вечері я проводив балачку загального змісту, а по вечері говорив конкретно з Голюком і Коростовським. Тому, що поручник Голюк повернувся недавно з Польщі, я питав його докладно про політичну сучасну ситуацію, про Головного Отамана, еміграційний уряд та інтерновану українську армію. Знав я багато, але хотів ще дещо почути, як виглядає наша справа за кордоном та як достосувати нашу повстанчу акцію до внутрішніх і зовнішніх обставин. Голюк нічого не сказав. Все характеризував з питомим собі гумором та критицизмом. Загальне вражіння було таке, що — треба бути наївними, щоби сподіватися рятунку з-за кордону. За політичний союз Уряду УНР — Польща в подяку посадила своїх товаришів зброї — за дроти. Дала вона дозвіл на перебування у своїй державі урядові УНР з пізнішим заміром використати українські впливові особи в своїй внутрішній і зовнішній політиці. Як це все виглядає—то ми бачили вже в 1920 році, як ген. Тютюнник розпочав карколомну диверсію траґедією під Базаром.