Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
Звірі на майдані аж полегшено зітхнули, коли та хмара враз сипнула на землю градом ворон, круків, галок та граків, що оглушливо лопотіли крильми.
Більше на небі не було хмар. Зате з’явилися рисочки та ламані лінії — то лісові мешканці готури й тетеруки летіли на грище довгими рядами на кілька метрів одне від одного, а далі — трикутники, довгі гачки, півкола — то прямували до гори Кула болотяні птахи.
Ака з табуном прилетіла на гору найпізніше за всіх. .1
Дикі гуси сіли на призначене їм місце, і Нільс почав зацікавлено озирати навколишні пагорби.
На одному рясно маячіли роги оленів, на другому видно було сірі чуби яструбів, третій яскрів од червоних хутр лисиць, четвертий чорно-білими плямами вкривали морські птахи, п’ятий чорнів од ворон, що без угаву крякали. Один пагорб зайняли жайворонки. Вони ніяк не могли всидіти на місці і раз по раз шугали в небо, щоб у пісні вилити свою радість.
Як завжди, свято на горі Кула почалося танком галок.
Галки ставали табун проти табуна, потім зліталися докупи, розліталися і знову починали все наново. Галки дуже пи-шалися своїм танком, але іншим він здавався безглуздим і одноманітним, як кружляння сніжинок у хурделицю. Всі нетерпляче чекали іншого, веселішого танка.
І чекали недарма, бо як тільки галки скінчили, на майдан
чику з’явилися зайці. Вони вибігли гамузом, без ніякого ладу, так швидко, що лиш довгі вуха метлялися в повітрі. І почалося справжнє грище!
Зайці то перекидалися на бігу, то високо підскакували і ляскали себе передніми лапками по боках, то котилися, мов коліщата, то ставали на одну лапку і кружляли, мов дзиги, то стрибали на передніх лапах. У їхньому танку було стільки запалу, стільки веселощів, що тваринам, які дивилися на них, аж подих перехопило. Лиш тепер вони по-справжньому відчули, що настала весна. Зима минула, близько літо! Невдовзі їхнє життя обернеться на нескінченне свято!
Коли зайці втихомирилися, настала черга виступати великим лісовим птахам. Сотні готурів у темно-брунатному вбранні, з яскраво-червоними бровами шугнули до високого дуба, що ріс посеред майдану. Готур, що всівся на самий вершок, настовбурчив пір’я, опустив крила, так що стало видно білий спід, витягнув шию і почав низьким горловим голосом:
«Тур-р! Тур-р! Тур-р-р!» Потім замружив очі і заспівав майже пошепки: «Кльоч! Кльоч! Кльоч! Гляньте, як гарно навкруг! Кльоч! Кльоч!»
І замовк у німому захваті.
Пісню підхопили три готури, що сиділи нижче на гілці, потім з десяток тих, що примостилися ще нижче, і так од гілки до гілки, аж поки заспівали всі птахи на дереві.
У їхньому співі бриніла така радість, такий захват, що він сп’янив усіх тварин.
«Справді прийшла весна, — думали вони, — скінчився холод. Сонце пригріло землю своїм вогняним промінням, і вона ожила».
Коли тетеруки побачили, що пісня готурів має такий успіх, вони не стали чекати своєї черги. А тому, що не знайшлось дерева, яке б умістило їх усіх, вони кинулись просто на майдан; з високого ялівцю видно було тільки їхні гарні широкі хвости та товсті дзьоби. І над горою полилась їхня пісня: «О-о-р-р! О-о-р-р!»
Саме тоді, коли тетеруки змагалися з готурами, сталося
щось нечуване. Лис Сміре скористався з того, що всі звірі дивилися на майдан, і почав тихо скрадатися до диких гусей. Він ішов так обережно, що непомітно наблизився аж до пагорба, де сиділи гуси. Але раптом сорока зауважила його. А що вона не вірила, аби лис простував до гусей з добрими намірами, то гукнула:
— Стережіться, дикі гуси! Стережіться!
Лис схопив сороку за горло, щоб вона замовкла, проте гуси все-таки вчули попередження і знялися вгору.
І коли гуси злетіли, всі побачили посеред порожнього пагорба лиса Сміре з мертвою сорокою в зубах.
Звірі в одну мить оточили розбійника і за давнім звичаєм вчинили йому на місці суд. І присудили лисові таку кару, аби він довіку каявся, що не зумів побороти в собі хіть помстити-ся Аці та її табунові. Вирок був такий: за те, що Сміре порушив мир у велике свято звірів і птахів, його виганяли з батьківщини.
Інші лиси може б і хотіли пом’якшити кару, але не насмілювались нічого сказати: боялися, що їх теж виженуть із свята і більше ніколи не дозволять брати в ньому участь. Тому всі одноголосно схвалили вирок.
Сміре заборонили залишатися в Сконе, його розлучали з дружиною і родичами, відбирали домівку, місця ловів, потаємні криївки і посилали шукати долі на чужину. А щоб усі. лиси в Сконе знали, що Сміре вигнанець, найстарший лис од-кусив йому кінчик вуха.
Як тільки він це зробив, молоді лиси завили і кинулись виганяти Сміре з гори Кула. Сміре тікав щосили, а переслідувачі ще довго гналися за ним.