Чорний обеліск
- Автор: Ремарк Эрих Мария
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Чорний обеліск». Краткое содержание книги:
У порівнянні з попередніми це гостро сатиричний твір. Письменник у ньому таврує й викриває не тільки фашистів, а й тих, хто сприяв їхньому приходу до влади і тим самим кинув Німеччину в прірву страшної війни. Автор також застерігає народ від тих, хто плекає надії на «новий реванш», відроджуючи фашизм на заході Німеччини. Письменник у цьому романі ще раз показав себе видатним майстром, який глибоко знає психологію людини, уміє знаходити в ній не тільки те ганебне, що, як тавро, наклала на неї капіталістична дійсність, а й чудесне, гуманне, що криється за звичайною зовнішністю простої людини, змученої важким життям.
До мене підходить маленька сестра:
— З вами хоче поговорити начальниця.
Я підводжусь і йду слідом за нею. На серці в мене трохи неспокійно. Либонь, котрась із сестер підглядала за нами, і начальниця хоче мені сказати, що я можу розмовляти тільки з хворими, яким понад шістдесят років, або вирішила взагалі відмовити мені, хоч головний лікар і заявив, що для Ізабели корисно бути в товаристві.
Начальниця приймає мене в своїй вітальні. Тут пахне воском од підлоги, доброчесністю й милом. Сюди не проникає подих весни. Начальниця, худорлява енергійна жінка, зустрічає мене ласкаво: вона вважає мене бездоганним католиком, що любить бога і вірить у церкву.
— Скоро травень, — каже вона, дивлячись мені просто у вічі.
— Так, — відповідаю я і переводжу погляд на білі, як вишневий цвіт, гардини та чисту блискучу підлогу.
— Тому ми й подумали, чи не влаштувати нам травневі відправи.
Я мовчу, але в мене відлягає від серця.
— В міських церквах тепер щовечора о восьмій годині будуть відправи, — пояснює начальниця.
Я киваю головою. Я знаю ці відправи. В присмерку струмує ладан, блищить дароносиця, а після відправи молодь ще довго гуляє на цвинтарях під старими деревами, де гудуть хрущі. Правда, я туди ніколи не ходжу, але пам’ятаю це ще з довоєнного часу. Тоді починалися мої перші пригоди з молодими дівчатами — дуже хвилюючі, таємничі й невинні. Однак я не маю особливого бажання цілий місяць приходити сюди щовечора о восьмій годині, щоб грати на органі.
— Ми хотіли б принаймні хоч щонеділі мати увечері відправу, — каже начальниця, — я маю на увазі святкову відправу з органною музикою і «Te deum». Звичайно, в нас і так будуть щовечора відправи для сестер.
Я обмірковую пропозицію. У неділю ввечері в місті нудно, а відправа триває не більше години.
— Платити ми зможемо небагато, — пояснює начальниця. — Стільки, як за месу. Для теперішніх часів це мало, правда?
— Так, дуже мало, — відповідаю я. — У нас же там інфляція.
— Я знаю. — Вона нерішуче дивиться на мене. — В церковному розпорядку, на жаль, цього не передбачено. Церква думає століттями. Доводиться з цим миритися. Зрештою, ми робимо це для бога, а не для грошей. Хіба не так?
— Можна робити це і для бога й для грошей, — заперечую я. — Так було б найкраще.
Вона зітхає.
— Ми зв’язані ухвалами церковних властей. А вони виносять їх раз на рік, не частіше.
— А щодо утримання священиків, соборного капітула і пана єпіскопа — теж раз на рік? — питаю я.
— Цього я не знаю, — каже начальниця, трохи почервонівши. — Але гадаю, що так.
Я вже надумав, як мені бути.
— Сьогодні ввечері я не маю часу, — заявляю я. — У нас важлива ділова нарада.
— Сьогодні ж ще квітень. А от наступної неділі… або, якщо ви не можете в неділю, то хоч би десь серед тижня… Так би хотілось інколи послухати справжню травневу відправу. Мати божа винагородить вас.
— Безперечно. От тільки, як бути з вечерею. Дуже незручний час. Після відправи вже пізно, а перед нею ніколи.
— О, щодо вечері, то ви, звичайно, можете їсти в нас, якщо хочете. Його преподобіє теж завжди їсть тут. Можливо, це для вас вихід.
Це справді вихід — саме те, чого я хотів. Їжа тут майже така, як і в Едуарда, а коли я вечерятиму з священиком, то до столу обов’язково подаватимуть ще й пляшку вина. Оскільки ж Едуард у неділю по абонементах не годує, то це навіть чудовий вихід.
— Добре, — кажу. — Я спробую. Про гроші більше не будемо говорити.
Начальниця полегшено зітхає.
— Бог винагородить вас.
Я повертаюся в парк. На доріжках уже нікого немає.