Смок і Малий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: П. Шарандак
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Смок і Малий». Краткое содержание книги:
Герой твору, молодий журналіст, з власної волі залишає велике капіталістичне місто і їде до Аляски. Разом з своїм приятелем Малим, Смок веде привільне, але сповнене небезпек життя золотошукача. Хоч сміливців всюди супроводжує успіх, однак вони не шукають зиску. Заради врятування друга вони ладні пожертвувати не лише останнім доларом, а й власним життям.
Надійшла ніч, і після довгих марних спроб провести човна до берега вони безпорадно посувалися вперед крізь темряву.
— А що як ми проминемо Доусон? — спитав Малий.
— Тоді вернемося назад, — відповів Кіт, — якщо нас до того не зітре на порох.
Небо було ясне. Вгорі блимали зорі, в їхньому мерехтінні вони бачили, як обабіч невиразно маячіли обриси гір. Біля одинадцятої вони почули попереду приглушений гуркіт. Крижини стишували хід; брили нагромаджувалися й тріщали. Річка ставала. Одна брила стала руба, перекинулась через їхню крижину і знесла геть половину човна. Друга половина не потонула, бо лід міцно тримав її, але на мить перед очима мандрівників майнула темна вода. Річка спинилась. Через півгодини вона зірвалася й знову рушила. Це тривало і годину, потім лід знову її скував Силкуючись, річка ще раз визволилася з пут і знов помчала вперед.
Тоді вони побачили вогні на березі; Юкон і корився і завмер тепер вже на шість місяців.
Цікаві, що зібралися подивитися, як стає річка, почули з темряви бойову пісню Малого:
Три дні працювали Кіт і Малий, переносячи півтори тонни вантажу з середини річки до дерев'яної хати на пагорку, що її купили Стайн і Спраг. Смерком, коли впоралися. Спраг покликав Кіта до себе в теплу кімнату. За дверима термометр показував шістдесят п'ять градусів нижче нуля.
— Вам, Смоку, ще не вийшов місяць, але ось ваші гроші й бувайте!..
— А як з контрактом? — запитав Кіт. — Ви ж знаєте, що тут голод. Людина не може дістати роботи навіть у шахті, якщо немає власних харчів. Ми ж умовилися…
— Не знаю я жодних умов! — урвав його Спраг. — Чи не так, Стайне? Ми умовилися про щомісячну платню. Ось вам гроші. Розпишіться й бувайте.
Кіт стиснув кулаки, і в нього аж в очах потемніло. Спраг і Стайн шарахнули від нього. Кіт ще ніколи не бився, до того ж він почував себе значно сильнішим за Спрага і просто посоромився його вдарити.
Тут Малий вставив і своє слово.
— Слухай-но, Смоку. Я не хочу більше мандрувати з оцим барахлом. Прийшов час одкараскатись від них. З тобою ми не пропадемо. Еге ж? Бери свої ковдри та чимчикуй до «Оленячого Рогу». Чекай там на мене. А я заберу в них, що мені належить, і дам їм трохи здачі. На воді я не вояка, а от тут, почуваючи під ногами твердий грунт, я хочу зняти невеличку куряву…
Через півгодини Малий з'явився до «Оленячого Рогу». Помітивши в нього кров на руках та подряпану щоку, Кіт зрозумів, що він таки дав Стайнові і Спрагові доброї здачі.
— Глянув би ти, що робиться в їхній хаті, — оповідав Малий. — Там такий рейвах! Б'юсь об заклад, що вони тиждень не висунуть носа на вулицю. Ну, та біс з ними. Що будемо робити, друже? Хліб коштує півтора долара фунт, і кажуть, що на роботу приймають тільки на своїх харчах. Оленина продається по два долари за фунт, але й її немає. У нас грошей стане на місяць — на харчі та набої. Давай рушимо на Клондайк. Як не буде оленів, то пристанемо до індійців. Але якщо за шість тижнів ми не здобудемо п'ять тисяч фунтів м'яса, то я… я ладен вернутися й просити пробачення у наших хазяїв. Що ж, по руках?
Вони міцно потиснули один одному руку. Кіт нерішуче сказав:
— Я нічого не тямлю в мисливстві.
Малий підняв свою склянку.
— Але ти любиш ведмедину, і я навчу тебе.
ПОХІД ДО СТРУМКА ІНДІАНКИ
Через два місяці Смок і Малий повернулися з полювання на оленів у Доусон і зупинилися в «Оленячому Розі». Полювання було щасливе, м'ясо вони перевезли в Доусон і продали по два з половиною долари за фунт. Тепер у них було три тисячі доларів золотим піском та добра запряжка собак. Їм дуже повелося. Незважаючи на те, що шукачі золота загнали всю дичину далеко в гори, їм пощастило у вузькому міжгір'ї забити чотирьох оленів.
Звідки взялися ті олені — так ніхто й не знав, бо того самого дня чотири голодні індійські родини розповідали нашим мисливцям, що ось уже три дні не зустрічали жодної дичини. Вимінявши за м'ясо собак, що мало не здихали з голоду, та підгодувавши їх тиждень, Смок і Малий запрягли тварин і перевезли оленину на порожній ринок Доусона.