Смок і Малий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: П. Шарандак
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Смок і Малий». Краткое содержание книги:
Герой твору, молодий журналіст, з власної волі залишає велике капіталістичне місто і їде до Аляски. Разом з своїм приятелем Малим, Смок веде привільне, але сповнене небезпек життя золотошукача. Хоч сміливців всюди супроводжує успіх, однак вони не шукають зиску. Заради врятування друга вони ладні пожертвувати не лише останнім доларом, а й власним життям.
— Боюсь, що з вашим човном не буде діла, — сказав Кіт. — Він менший за наш і дуже хиткий.
Брек витяг пачку грошей.
— Я дам кожному з вас по сотні, якщо проведете човна.
Кіт глянув на бурхливу Гриву. Насувався довгий присмерк. Похолоднішало.
— Не в тому річ, — зауважив Малий. — Нам не треба ваших грошей. Але мій товариш розуміється на човнах, і коли він каже, що ваш не пройде, то так воно й буде.
Кіт кивнув і ненароком обернувся до місіс Брек. Її очі були звернені просто на нього і дивилися так благально, що Кіт не витримав. Малий теж помітив її погляд. Товариші зніяковіло переглянулись, але нічого не сказали, лиш кивнули один одному і пішли у бік порогів. Та не зробили вони й ста кроків, як зустріли Стайна і Спрага, що сходили вниз.
— Куди це ви йдете? — спитав Спраг.
— Провести другого човна, — відказав Малий.
— Чекайте! Уже темно, треба отаборитись.
— З ним дружина, — мовив Малий.
— Це його справа, — сказав Стайн.
— А також моя і Смокова, — кинув Малий.
— Я забороняю вам! — заволав Спраг. — Смоку, якщо ви зробите ще один крок, я звільню вас.
— А я вас, Малий, — втрутився й собі Стайн.
— І чорт з вами! — вилаявся Малий. — Як ви доведете в Доусон свого проклятущого човна? Хто вам подаватиме каву в постіль та зрізатиме нігті? Ходімо, Смоку. Вони побояться нас звільнити. До того ж у нас контракт. Якщо ці пани звільнять нас, їм доведеться годувати нас на дурничку.
Тільки вони сіли до Брекового човна й одштовхнулися від берега, як хвилі почали хлюпати через борт. Але це було лише провісником того, що їх чекало попереду! Малий, узявши свою постійну жуйку, весело глянув на Кіта, і Кітове серце залила тепла хвиля любові до цієї людини, котра не вміла плавати, але вміла дивитися смерті у вічі.
Пороги зустріли їх зливою бризок. В темному присмерку Кіт ледве бачив Гриву та звивисту течію, що вирувала в ній. Кіт дуже зрадів, побачивши, що човен потрапив якраз на середину Гриви. Наступної миті човна почало кидати вгору і вниз, заливаючи водою, і Кіт щосили наліг на стерно. Ставши на герць з розгніваною стихією, він мав тільки одне бажання, щоб дядько побачив його в цю хвилину. Наскрізь мокрі, задихані, вони виринули нижче порогів. Човен був повен води, а легкий вантаж плавав на поверхні. Кілька міцних ударів весла — човен підхопило течією, і він м'яко врізався в берег. З кручі на них дивилася місіс Брек, і сльози котилися з її очей.
— Ви мусите взяти гроші! — гукнув до них Брек.
Малий схопився, човен хитнувся під ним, і він брьохнувся у воду.
— До дідька гроші! — гукнув Малий. — Несіть сюди віскі! У мене заклякли ноги, і я боюсь застудитися.
Вранці, як і звичайно, вони рушили останніми. Брек, хоч і не вмів правити човном і мав за помічників тільки дружину та небожа, щ вночі навантажив речі і відплив удосвіта. А о Спраг і Стайн не квапились. Вони ніби й не розуміли, що ось-ось можуть вдарити морози, тинялися собі без діла, прискіпувалися до хлопців і заважали їм працювати.
— Я цілком втратив повагу до бога, котрий сотворив отаких виродків у людській подобі! — лаявся Малий.
— Зате в тобі бог не схибив, — весело проказав Кіт. — І я все більше поважаю творця, коли дивлюсь на тебе.
— Невже й справді він досяг чогось? — зніяковіло допитувавсь Малий.
На їхньому шляху з'явилось озеро Ле Барж. Там не було бистрини, яка б допомагала плисти, і тому сорок миль вони мали йти на веслах. Пора ходових вітрів уже минула, і їм назустріч дув лютий північний вітер. Він піднімав на озері велетенські хвилі, і веслувати було майже неможливо. До того ж почав падати сніг. Вода бралася кригою на веслах, комусь треба було зчищати її сокирою. Примушені взятися за весла, Спраг і Стайн явно байдикували. Кіт добре знав, як треба налягати на гребки і розумів, що ці пани тільки черкали веслами по воді.
Через три години Спраг кинув весло і сказав, що вони повинні повернутися до гирла річки й отаборитися там. Стайн підтримав його, і, таким чином, вся праця пішла нанівець. І на другий і третій день повторювалось те саме. В гирлі річки зібралася ціла флотилія, човнів двісті. Щодня їх прибувало сорок чи п'ятдесят, і лише двом або трьом пощастило дістатися північно-західного берега й не повернутися назад. Озеро вздовж берегів почало братися льодом. Скоро мала стати вода.
— Ми могли б проскочити, якби вони не були такими нюнями, — сказав Кіт Малому, коли вони третього дня увечері сушили на вогні свої мокасини. — Ми проскочили б і сьогодні, якби їм не забагнулося повернути назад голоблі. Години дві праці, і ми дісталися б західного берега. Ці пани наче діти.