![Зло не має влади [У зла нет власти - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/2/9/zlo-ne-mae-vladi-u-zla-net-vlasti-uk-download.jpg)
Зло не має влади [У зла нет власти - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Серия: Ключ від Королівства #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-12-2
- Переводчик: Переводчик не указан
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зло не має влади [У зла нет власти - uk]». Краткое содержание книги:
Нам ніхто не прислуговував, ми самі брали з великої тарілки млинці, а з вазочок — варення, і це було чудово: по-перше, тому, що я взагалі не люблю, коли мені хтось подає. По-друге, здоровенний павук, який розливає компот, здатен зіпсувати будь-який апетит — навіть той вовчий, що розгорівся в мені цієї хвилини. А млинчики танули на язиці, їхній смак заливав і ніс, і гортань, і навіть, здається, вуха. Варення було ледь кислувате, я такого зроду не їла.
— Дякую, — сказала я, переводячи подих.
— На здоров’я, — Максиміліан іще жував, підборіддя в нього було вимащене маслом і варенням. Я подумала: як дивно, я щойно довідалася про страшні речі. Такі неможливі, що я їх і зрозуміти до кінця не можу. А от сиджу та їм собі млинчики, і здається дуже важливим: варення більше схоже на порічкове чи все-таки на кизилове?
— Годі балачок, — сказала я похмуро, — розповідай, що знаєш.
І він розповів.
Коли він пробрався до Королівства крізь Відьмину Печатку, то забрався в гори й сидів тихо, як мурашка. Оберон, зрозуміло, знав, що поблизу міста розгулює некромант, але оскільки Максиміліан поводився пристойно, Оберон не квапився його відловлювати.
Максиміліан потроху посміливішав і взявся, за його висловом, до господарства. Певна річ, не збирався з самого початку зводити замок — це йому було над силу. Теплий будинок замість вогкої печери — ось чого він хотів, але й будинку не можна було звести без серйозних магічних зусиль.
Максиміліан «узявся до себе», й по тривалих вправах у його руках виявилася влада над мертвими комахами. У горах, особливо влітку, повнісінько метеликів, бджіл, жуків, мурах, і всі вони по завершенні своїх коротких життів здихали й надходили під командування некроманта. Щоправда, довго служити йому не могли, та й користі від них було не дуже багато.
Некромант, якому тоді виповнилося чотирнадцять, жив у печері біля підніжжя гір. Якось гуляючи берегом озера, він зустрів дракона. Раніше некромант нічого подібного не бачив і перелякався не на жарт, але дракон був молодий, допитливий і — як потім зрозумів Максиміліан — безнадійний дурень.
Він довго забивав хлопчиськові голову всілякими загадками, ребусами й іншими каверзними запитаннями, але Максиміліан — так, у всякому разі, він мені розповідав — виявився кмітливим хлопцем і відповідав правильно. Тоді дракон розохотився та запропонував якусь гру, Максиміліан погодився й виграв у дракона бажання.
І отоді він побажав справжній некромантський замок. Дракон довго обурювався, кип’ятив воду в озері та плювався окропом, але не мав куди подітися. Максиміліан накреслив план — як умів, похапцем, із безліччю ніш, таємних підземних хідників і приміщень для нежиті, яку він збирався коли-небудь там оселити. Дракон побудував усе дуже приблизно, пояснюючи це тим, що проект Максиміліана не узгоджується з фізичними законами.
— Він мені буде втирати про закони фізики! — обурювався Максиміліан, копилячи губи й добряче нагадуючи мені білявого хлопчиська, яким був колись. — Ось ти вмієш поглядом камені перевертати?
— Поки що ні. Потім навчуся.
— А він перевертав так, що пилюга стояла стовпом! Мої здохлі мухи так і розліталися… А потім він виплавив ключа та вручив мені. Щоправда, забув охолодити, — Максиміліан потер долоні. — Ондечки він, цей ключ, на стіні висить.
Я повернула голову. Ключ був завбільшки як ракетка для бадмінтону, з вигляду важкенький.
— Розповідай далі, — зажадала я.
І він розповів.
Коли Максиміліан став господарем замку, то ще дужче осмілів. Дракон його не турбував — уся драконяча родина, що жила в скелях, кудись перебралася, некромант не знав, куди. Максиміліан відчув себе господарем цих земель і становища загалом. Одного чудового дня він обернувся чорним птахом і полетів у місто — розвідати, як справи.
На той час минуло вже майже три роки після нашого тріумфального повернення з-за Відьминої печатки й чотирьох весіль, справлених одночасно. Принцеси вийшли заміж: Розина за принца-деспота, Ортензія за принца-бранця, Алісія за принца-саламандру й Філумена за Уйму, колишнього людожера. Ортензія з чоловіком виїхали майже відразу: тривале ув’язнення в замку брата, принца-деспота, підірвало бранцеве здоров’я. Вони оселилися в якомусь віддаленому селі й там, «на лоні природи», були цілком щасливі.
Алісія народила двійню, і дітки вдалися в батька, принца-саламандру. Подивитись, як вони бавляться серед розжареного каміння, збігалося ледь не все Королівство. Вразливі дами мліли. А діти все одно часто застуджувалися, сам принц-саламандра мерз і чхав. Зрештою ця родина теж виїхала — на далекі острови, у такі теплі краї, де опівдні на розігрітому камінні можна смажити яєчню.