Аналітична історія України

На той час розклад політичних сил у Європі – нічим не нагадує недавнє минуле, Україна тоді розтягнулася від Волги по Альпи, та її ніщо не пов’язує з Римом; чи то Західним, чи то Східним. Ролі навіть дещо перемінилися. Рим не лише став християнським, але й прийняв християнство державною релігією, а в Скитії хоч і є християни – ґоти, але гуни є тенґеріанці. Вони теж вірують в єдиного Бога–Хана Тенґрі – Владця Неба, але… Це є віра без церкви або попів, та не є державною, приватна справа кожної людини. А до того й невизнана християнством – “погани”.

Від минулого йде протилежність суспільних устроїв та тепер переважає саме це. В Гунії – країні вільних виробників, нема рабства та вона не толерує рабовласницький Рим, хоч один, а хоч другий. З ближчого – Візантії, Гунія систематично побирає данини за мир. За Аттіли вони сягають вже до 100 000 золотих солідіс річно (десь півтонни золота – до 5 млн. доларів США).

Зовнішня політика каганату полягає на тому, щоб усіляко підривати сили обох рабовласницьких імперій, поширюючи межі вільного світу варварів.

Блискуча епоха Аттіли полишила глибокі сліди в пам’яті народів. Спогади про звитяжні війни Аттіли, про нього самого, залишились у фольклорі низки європейських країн: Угорщини, Німеччини, Італії, Франції, створюючи оманливе враження, начебто вся майже тисячолітня історія гунів у Європі вмістилася у ті короткі 19 років його володарювання.

Аттіла багато воював, на заході та на сході, значно поширивши підлеглі каганату терени. Він остаточно закріпив був за ним сучасну Угорщину, поширивши її межі до Драви – притоки Дунаю на півдні. На північ? – важко судити, але німецькі тюринги, що мешкали на північ від Чехії, – займали деякі звичаї гунів, на це є незаперечні свідоцтва. Гуни, як і майї Америки, мали звичай іноді деформувати, дещо сплощувати лоб немовлятам жіночої статі. Цей звичай, як показує дослідження захоронень, – часом переймали й ґермани–тюринґи; втім, в Україні він так і не прищепився. На сході воював син Аттіли, хан Iлек, разом із досвідченим воєводою Онегом. Він приєднав, кажуть, до каганату угрів Середньої Волги та поріднені гунам народи – вашкардів (“залізні шаблі“), предків сучасних башкирів, та мадярів, які тоді кочували поміж Камою та Уралом–рікою.

Можна думати, що саме тоді була створена перша відома нам державність тих народів, бо з 490 року з’являється в історії Булгарський (Волгарський) каганат, який тоді, здається – мирно, відокремився від Гунії. Його не слід плутати із Хозарським каганатом, який утворюється пізніше на Нижній Волзі.

Обидва ці каганати, після монгольського завоювання 1238, створять могутню великодержаву пізнього Середньовіччя – Алтин Орду. Остаточно буде покінчено з державністю цих народів, коли Iван IV сплюндрує анське ханство. Татарстан та Башкортостан сьогодні, то тільки ниці залишки цих великих та древніх державницьких традицій. Таким чином, державність Булгарського каганату, що тягнеться з 490 року – на півтисячоліття старіша від російської. А розхожий вислів “Волга – русская рєка” – є не більш правдивим, ніж уся остання імперська історія.