Оксамитовий перевертень

Наріне стояла біля молочного ларка і відчайдушно жаліла себе. Вона рідко розкошувала жалістю — на її думку, зайві сентименти роз’їдали душу, як надлишок цукру зуби, та зараз нічого не могла з цим вдіяти — їй було шкода себе до сліз. Цьому малоприємному, однак неминучому заняттю не заважала навіть чималенька черга, що зібралася за її спиною і напрочуд терпляче чекала, доки ця дивачка щось купить. Ранок просто знущався з людей своєю красою, обіцяючи теплий день, і всі намагалися купити на обід щось легеньке — сиркову масу чи десерт, бо за довгу зиму всім осточортіли бутерброди. Усі, крім неї, поспішали на роботу. Її ж чекали вдома.

— Ні, у нас не буває йогурту з авокадо. — Продавщиця у білому халаті, що визирала в крихітне віконечко кіоску, теж була втіленням терпіння. — Я не впевнена, що такий взагалі існує в природі. У нас є персиковий йогурт, є також диня, ваніль, полуниця і вишня.

— На вишню в мене алергія, — прошепотіла Наріне, відступаючи вбік, але ще встигла почути, як продавщиця спитала:

— А на авокадо алергії немає?

— Не знаю. Я його ніколи не куштувала.

Хтось із черги присвиснув, і їй не треба було озиратися, щоб довідатися, що цей «хтось» крутить пальцем біля скроні. Не будеш же ти всім і кожному пояснювати, що в тебе дуже вимогливий чоловік. Якщо він сказав (наказав) «йогурт з авокадо», то ні на що інше не погодиться, хай би йому натомість пропонували пташине молоко.

Сама вона любила чорничний йогурт і терпіти не могла своє ім’я. Чуючи його вперше, всі без винятку розпливалися в солодкавих усмішках і питалися про її кавказькі корені. Язик болів повторювати без кінця і краю, що вона не має ніяких коренів узагалі, а Наріне її назвав тато — просто так, для сміху. Вона не була ані грузинкою, ані чеченкою, ані вірменкою і Кавказькі гори бачила лише на малюнку в підручнику географії. Їй здавалося, що одна з тих гір називалася на честь цигарок — Казбек; втім, вона могла й помилятися, але в чому вона була точно впевнена, так це в тому, що добрий неньо передбачив винахід кисломолочного напою «Наріне» і зробив усе від нього залежне, щоби в дитинстві його доньку дражнили «ряжанкою», на роботі свого часу охрестили «лактозою», а в паспорті, в графі «по батькові», хтось грамотний з переляку вказав «Кефірівна», і довелося переписувати. Не дивно, що від таких поневірянь у неї утворилася стійка ненависть майже до всіх молочних продуктів, а також до відвідин молочних відділів у супермаркетах, магазинів «Молоко», ларків при молокозаводах і тому подібних торговельних точок. Звісно, Максим про це знав, тому за десять років шлюбу не змарнував жодної можливості заслати пару в глибоко огидний їй лактозний світ.