Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
— Він намагався домовитися з ними? Навіть тоді?
— Ну, не зовсім… Він запропонував їм забиратися з миром, інакше вони всі помруть.
— А потім?
— Потім вони всі заіржали. Схоже, це їх тільки підстьобнуло. Вони накинулися на нас, обсипаючи градом стріл і розмахуючи мечами та сокирами. Тоді лорд Рал побіг у ліс.
— Що-що він зробив?
— Перед тим як вони з'явилися, він сказав мені, що заставить всіх погнатися за ним. Коли лорд Рал побіг, той, що хотів перерізати тобі горлянку, загорлав іншим: «Ловіть Річарда і прикінчіть його нарешті!» Лорд Рал розраховував, що вони всі за ним поженуться, але коли один залишився і попрямував до тебе, лорд Рал подивився в мою сторону, і я зрозуміла, чого він хоче.
Заклавши руки за спину, Кара уважно озирала околиці, на випадок, якщо хто-небудь захоче застати їх зненацька. Думки Келен повернулися до Річарда. Вона намагалася уявити собі, що він відчував, коли вся ця зграя гналася за ним.
— Скільки їх було?
— Не рахувала, — знизала плечима Кара. — Може, пара десятків.
— І ти залишила Річарда одного відбиватися від двадцяти озброєних ідіотів, які мали намір його вбити? Кара здивовано подивилася на Келен:
— Допомогти йому — і залишити тебе без захисту? Коли я знала, що ця беззуба скотина хоче до тебе дістатися? Та лорд Рал з мене б живцем здер шкуру!
Келен мимоволі посміхнулася і тут же відчула біль у ледь стиснутих губах.
— Мені просто прикро, що я весь цей час не підозрювала про твою присутність. А тепер твоїми стараннями мені не знадобиться горщик.
Кара не засміялася.
— Мати-сповідниця, тобі слід було б знати: я ні за що не допущу, щоб з кимось із вас щось трапилося.
Річард виник з темряви так само раптово, як зник. Він знову заспокійливо погладив коней і швидко перевірив упряж.
— Щось сталося? — Запитав він Кару.
— Ні, лорд Рал. Все тихо і спокійно. Притулившись до карети, він посміхнувся:
— Що ж, раз вже ти не спиш, як щодо романтичної поїздки під місяцем?
Келен поклала долоню йому на руку.
— Ти в порядку?
— У повному. Ні подряпинки.
— Я про інше.
Посмішка миттєво зникла.
— Вони намагалися вбити нас. Вестланд тільки що зазнав перших втрат через Імперський Орден. — Але ж ти їх знав.
— Це не дає їм право віддавати свою вірність тим, кому не слід. Скільки тисяч вбитих я вже бачив відтоді, як залишив ці місця? Я не зміг донести істину навіть до людей, з якими виріс. Не зміг їх змусити вислухати мене без упередження. І всі ці смерті і страждання, безумовно, сталися з вини таких от людей — людей, які не бажають бачити істину. Їх добровільне неуцтво і сліпота не дають їм права на мою кров і життя. Вони самі вибрали свою долю і розплатилися сповна.
Він говорив зовсім не як людина, яка тільки що закінчила бій. Річард як і раніше стискав руків'я, і в ньому ще вирувала лють меча. Келен погладила його по руці, показуючи, що все розуміє. Їй було абсолютно ясно: він щиро жалкує про те, що довелося зробити. А ці люди, зумій вони вбити Річарда, ні про що б не жалкували і ні в чому не каялися. Вони святкували б його смерть як велику перемогу.
— І все ж небезпечно було змушувати їх усіх гнатися за тобою.
— Зовсім ні. Вони віддалилися з відкритої місцевості в гущавину, і там їм довелося спішитися. Грунт тут кам'янистий, йти важко, обрушитися на мене всі скопом вони ніяк не могли. До того ж темніло. Вони-то вважали, що в цьому їх перевага, — і помилилися. Серед дерев було ще темніше, а я одягнений в чорне. Зараз тепло, золотий плащ я залишив в кареті. А та позолота, що є на одязі, лише краще ховає фігуру в напівтемряві. Ось тому їм вельми непросто було мене виявити. Як тільки я вбив Альберта, вони втратили розум і впали в лють. А потім побачили кров і смерть. Ці люди звикли до бійок, а не до битв. Вони сподівалися швидко нас прикінчити і не були готові битися за власне життя. Тільки зрозумівши, що відбувається насправді, вони побігли. Ті, хто вцілів. Але це мій ліс. У паніці вони розгубилися і плутали. Я просто перебив їх і все.
— Всіх? — Поцікавилася Кара, турбуючись, чи не втік хто і чи не приведе підмогу.
— Так. Більшість з них я знав, до того ж знав скільки їх всього було, бо вів рахунок. Але на всяк випадок потім перелічив тіла.
— І скільки ж їх було? — Уточнила Кара. Річард повернувся, щоб взяти поводи.
— Явно недостатньо.
Клацнувши язиком, він смикнув поводами — коні рушили з місця.
5
Річард піднявся і витягнув меча. Цього разу, коли ясний звук рознісся в ночі, Келен спала. Першим її бажанням було сісти, але Річард тут же схилився до неї і ласкаво утримав. Вона лише трохи підвела голову і побачила Кару, яка підвела до багаття якогось чоловіка. Роздивившись, кого привела Кара, Річард прибрав меч. Прибув капітан Мейфферт, д'харіанський офіцер, який воював з ними в Ейдіндрілі.