Літопис Руський. Київський літопис
- Автор: Свидомый Тарас Никитич
- Серия: Літопис Руський #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Переводчик: Леонід Махновець
- Жанр: Древнерусская литература
Электронная книга - «Літопис Руський. Київський літопис». Краткое содержание книги:
Київський літопис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118–1200 років.
Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.
До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий.
А в той час стояв Ізяслав навпроти [монастиря] святого Михайла, коло Видобича на острові. Ростислав теж приїхав туди. Ізяслав при цім послав насад[175]свій по нього і що [було] з ним дружини. Він увійшов у насад, і з ними й перевезли його. А поставили йому шатро особно, і там повелів Ізяслав Ростиславу висісти і йти в шатро.
І послав [Ізяслав] до нього мужів своїх, і сказав йому: «Осе, брате, ти до мене од отця прийшов єси, бо отець тебе сильно обидив і волості тобі не дав. Я ж прийняв тебе щиро, як достойного брата свойого, і волость тобі дав. Так що навіть отець тобі того [не] дав, що я тобі дав, а ще я і Руську землю наказав тобі стерегти. Бо так я тобі сказав: «Осе я, брате, іду на отця твойого, а на свойого стрия, а ти постережи Руської землі. Я з ним або помирюсь, або ж хай як мене з ним бог розсудить». А ти, брате, надумав був єси так: коли б проти мене бог отцю твоєму поміг, то ти б, в’їхавши в Київ, брата мойого б схопив, і сина мойого, і жону мою, і добро моє забрав би».
Ростислав же йому так одповів: «Брате і отче! Навіть і в умі моїм, ні на серці мені того не було! Коли ж на мене хто говорить, якщо князь котрий, то тепер я [піду] на нього. Якщо муж котрий із християн чи з поганих, — то ти за мене старший, і ти мене з ним і розсуди».
Ізяслав тоді сказав йому: «Сього од мене ти не проси. Ти хочеш мене зворогувати з християнами чи з поганими. Та нині я сього тобі не зроблю. Піди-но ти до свойого отця». І тоді, одвівши, всадили його в насад із чотирма отроками. А дружину його схопили і добро одняли.
Ростислав же, прийшовши до отця свого в Суздаль, ударив перед ним чолом і сказав: «Чув я, що хоче тебе вся земля Руськая і чорні клобуки. І так вони мовлять: «Він[176]нас зневажив. Піди-но на нього». Юрій же, зажурившись соромом сина свого, собі сказав: «Чи ото нема частки в Руській землі мені і моїм дітям?»
[І], зібравши силу свою і половців, він рушив, поклавши надію на бога, місяця липня у двадцять і четвертий [день][177], і пішов на Вятичі.
Володимир же Давидович послав [посла] до Ізяслава, кажучи йому: «Ось Юрій, стрий твій, іде на тебе, і вже увійшов у наші Вятичі. А ми тобі хреста цілували єсмо, що будем з тобою. Тож я даю тобі знати — споряджайся».
Ізяслав же, це почувши, став готуватися, а до Володимира послав [у Чернігів] мужа свого, кажучи: «Брате! Бог тобі поможи! Як ото і сам ти говориш, хреста ми єсмо цілували, щоб усім нам бути заодно. Нині ж, брате, осе муж мій[178], а ти пристав свого мужа, і пошлімо [їх] до Святослава Ольговича». Володимир же сказав послу Ізяславовому: «Ми з братом своїм готові єсмо [бути з тобою] за хресним цілуванням, і не дай нам бог од нього одступити. Та коли б додержав [сього] брат наш Святослав».
І от коли ж послані мужі прийшли до Святослава [Ольговича у Новгород-Сіверський], то сказав йому посол Ізяславів: «Так тобі мовить Ізяслав, брат твій: «Хреста ми, брате, на тім єсмо цілували, що бути вам зо мною заодно. А тепер, брате, стрий мій іде на мене. Тож ти, брате, готуйся, як ото Володимир готується [та] Ізяслав, брат його». Володимирові ж муж і та Ізяславові сказали йому: «Брат тобі мовить Володимир і Ізяслав: «Ми хреста єсмо цілували, що усім нам бути заодно. Тож ми, брате, обидва готуємось. І ти, брате, так само готуйся». Але Святослав промовчав і нічого їм [не] одповів. Тільки так він їм сказав; «Ви підіте у свої стани, а я ще вас покличу сюди».
І держав він послів неділю, і сторожів поставив [неподалік] од станів їхніх, щоби до них ніхто ж не прийшов. Послав бо він був [посла] до Юрія, кажучи йому: «Чи ти вправду йдеш на Ізяслава? А якщо так, то дай мені знати. Не погуби-но волості моєї і мені тяготи не завдай!»
Коли ж Святослав почув Юріїв одвіт, то він покликав до себе послів Ізяслава [Мстиславича], і Володимира Давидовича, і брата його Ізяслава, і сказав Святослав Ольгович Ізяславу Мстиславичу: «Верни-но мені добра мойого брата скільки-небудь, і я з тобою буду».
І посол Ізяславів приїхав до Ізяслава [Давидовича] і брата його Володимира, і тут сказав Володимир послу Ізяславовому, мовивши: «Повідай брату Ізяславу:«Святослав же посилав до Юрія, питаючи його: «Чи ти вправду йдеш на Ізяслава?» І Юрій сказав йому: «Як се — не вправду піти? Синовець мій Ізяслав, на мене прийшовши, волость мою розорив і попалив, а іще й сина мойого вигнав із Руської землі, і волості йому не дав, і мене соромом покрив. Тож або соромя зніму і за землю свою одомщу, або честь свою добуду, або ж голову свою зложу».
Ізяславів же посол приїхав у Київ і повідав йому, [Ізяславу Мстиславичу], Святославову річ і що йому Володимир сказав. Ізяслав тоді, це вислухавши, не забарився, а послав знову посла свого до Святослава [Ольговича], кажучи йому: «Брате! Ти хреста чесного цілував мені єси, що [тобі] зо мною бути і [що] ворожнечу із-за Ігоря і добра його ти облишив єси. Нині ж, брате, чи не побачивши се, що стрий мій на мене раттю іде, ти се споминаєш? Чи ж не нині хреста чесного додержати, як ти ото цілував єси? Будь зо мною! Чи ти не хочеш бути зо мною і ти вже хресне цілування переступив єси? А я без тебе навіть на Волгу ходив, а чи мені що було? І нині аби зо мною бог був та хресна сила!»
Юрій же, прийшовши, став коло [города] Яришева. І туди до нього приїхав Святослав Ольгович, на Спасів день, і при цім Святослав позвав його до себе на обід, і, тут пообідавши, вони роз’їхалися.
А на другий день, у неділю рано, коли сходило сонце, родилася у Святослава Ольговича дочка,і нарекли її в хрещенні ім’ям Марія. І сказав Ольгович Святослав Юрієві: «Брате! Се нам ворог усім — Ізяслав. Він брата нашого вбив».
У той же день пішов Юрій наперед з воями своїми, а Святослав рушив услід за ним на другий день, у понеділок, і догнав Юрія. А тоді, коли вони з’єдналися, послав Юрій і Святослав послів своїх до Давидовичів, кажучи: «Брати! Поїдьте обоє з нами двома на Ізяслава!»
Але Володимир Давидович і брат його Ізяслав так відповіли Юрієві, кажучи: «Ти єси нам хреста був цілував, а Ізяслав, прийшовши, землю нашу спустошив і по Задесенню городи наші попалив. А нині цілували ми єсмо хреста Ізяславу Мстиславичу. З тими ж [клятвами] ми воліємо обоє бути, а душею не можемо грати». І відмовились вони обидва, і послали [послів] до Ізяслава, і розповіли йому, що Юрій іде на нього і [що] Святослав Ольгович прийде з ним.
Юрій же, почувши це, що відмовили йому Володимир та Ізяслав, пішов звідти на [город] Білу Вежу, на стару[179], і стояли вони коло Білої Вежі місяць[180], ждучи до себе половців, а од Ізяслава покори. Та побачивши, що від Ізяслава нема навіть вісті, вони звідти пішли до [ріки] Супою, і сюди [із Божського] приїхав до нього Святослав Всеволодович, — Святослав бо не хотів одступити од вуя свого Ізяслава [Мстиславича], але неволею поїхав стрия свого заради, Святослава Ольговича. І половці дикі прийшли до Юрія сюди на Супій, многе-множество.
Коли ж Ізяслав це почув, він послав [посла] по брата свого по Ростислава і сказав йому: «Ми ото домовились єсмо так: якщо Юрій промине Чернігів, то тобі прийти до мене. Нині ж, брате, Юрій уже проминув Чернігів. Піди-но, хай побачимо ми оба разом, що нам бог дасть». І Володимирові, [братові своєму], він послав війська [в Переяславль]. І тоді Ростислав, зібравши силу свою, пішов до брата свого Ізяслава.
175
Насад — човен з високими, набитими, «насадженими» бортами; насади згадуються і в «Слові о полку Ігоревім».
176
Ізяслав Мстиславич.
177
Тобто у великі руське свято — день пам’яті Бориса Гліба.
178
Очевидно, Петро Бориславич (див. трим. 16 і 26 до 1147 р.).
179
У Лавр. «на старую» нема.
180
Подальші дані Іп. свідчать, що він стояв тут тижнів зо два.