Далекий простір
- Автор: Мельник Ярослав Йосипович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: <first-name></first-name><last-name>Литагент «Клуб семейного досуга»</last-name><id>7b51d9e5-dc2e-11e3-8865-0025905a069a</id>
- ISBN: 978-966-14-6040-8
- Жанр: Другие
Электронная книга - «Далекий простір». Краткое содержание книги:
– Звідки у вас мій щоденник? – сіпнувся Габр.
– Його нам дала ваша подруга. Вона взяла його з вашої схованки. І не засуджуйте її: на відміну від вас, вона довіряє нам і знає, що інформація про вашу душу, ваші думки – необхідна підмога психіатру в його роботі. Ми повинні навести порядок не лише у ваших органах почуттів, але й у ваших думках, у вашій свідомості. І, повірте, це потрібно не нам, а вам, щоб ви могли повернутися до своєї подруги, до свого колишнього щастя. Повернутися і жити, а не страждати. Ми ставимося до вас зі співчуттям, із самим лише співчуттям, як до хворої людини. Я знаю, останнім часом ви зустрічалися з багатьма людьми, і вони зуміли вплинути на вас. Звідки я знаю? Бачте, такі люди, як Окс, – надто активні, щоб їх не помітили. Не так важливо, звідки мені про нього відомо, а важливо, що його думки і дії – чистої води абсурд, чистісінька аморальність. Ось дивіться, ваш подальший шлях залежить від вас: або ви будете вірити Оксу і його маячні, або собі. Куди проляже ваш шлях? Якщо навіть ви не погодитеся з тим, що ваша істина – галюцинаційний плід хворого мозку (а це, без сумніву, так), то ви повинні, принаймні, змиритися бодай із тим, що ваша істина несумісна з тихим щастям мільйонів людей. Своєю істиною ви хочете зруйнувати їхній світ, їхній сталий близький простір – і показати галюцинаційні ребра вашого далекого простору. Навіщо? Щоб вони перестали ходити на роботу, як ви? Щоб жахалися на кожному кроці, як ви? Не впізнаючи себе, своїх близьких, свою вулицю? У що ви хочете перетворити їхнє життя? Адже ніхто з них не живе з відчуттям, що перебуває на немислимій висоті, в оточенні якихось, як ви кажете, «труб і голих каркасів». Що буде з людьми, якщо ви знімете їм, як ви тут ось висловилися в щоденнику, «полуду з очей»? Вони що, повинні будуть відтепер засипати в жаху, що висять у повітрі? Живуть не в квартирах, а в брудних бункерах? Ви можете вважати аморальним те, що ми без вашої згоди привезли вас сюди. Але ви в даному випадку одиниця. А тут мова йде про мільйони, яким ви загрожуєте, збираючись своєю «істиною» зруйнувати їхнє життя, їхнє буття. От і подумайте, наскільки моральні ми, які в даному випадку піклуємося не про істину, яка невідомо ще, істина чи марення, що існує тільки в голові Окса і у вашій, а – про мільйони.
– Хто це «ми»? – запитав Габр.
– Ми, Державне Об’єднання, що створило людям те життя, в якому вони щасливі.
– Вони не розуміють, наскільки вони нещасні, – сказав Габр.
– Ну от і підіть, розкажіть усім, наскільки вони нещасні в своєму щасті. Ану ж вони спокусяться вашим далеким простором.
– Вони не спокусяться, бо не зрозуміють. Тому що вони всі сліпі, вони не знають іншого щастя.
– Ви цікава людина, чесне слово, – сказав той, хто сидів поруч. – Ну, припустимо, вони, як ви говорите, всі «сліпі». То що ж їм робити? Це, по-вашому, благородно: розривати їм душу розповідями про реальність, якої вони ніколи не зможуть сприйняти? Ви для них зі своєю істиною – завжди чужак, а ми, Державне Об’єднання, – ми їх приймаємо такими, якими вони є. І ми робимо все для того, щоб їхнє життя було безпечним, комфортним, автоматизованим. Щоб у їхніх головах не було підстав для маячних думок про щось їм недоступне. І ці люди відчувають нашу любов до них, нашу турботу. Без нас вони відразу загинуть.
– Ви начебто згодні з тим, що інша реальність існує? – запитав Габр.
– Я ж вам сказав: припустимо, ви маєте рацію. Припустимо. Навіть у цьому випадку, як бачите, благородніше було б не демонструвати цим людям свою перевагу.
– А що? – Габр ніби забув про те, де він і з ким. – Вважати себе психічно хворим? Неповноцінним членом суспільства? Якщо я не маю рації, то мають рацію вони, третього не дано.
– А ви вважаєте, – сказав чоловік поруч, – логічніше вважати неповноцінними мільйони?
Настала довга тривожна тиша. Габр спробував поворухнутися, але не зміг: він був закріплений у якомусь контейнері, який щільно охоплював зверху його тіло.
– Ви зробили з людей сліпих баранів, а тепер чванитеся, що вони люблять вас і без вас не можуть, – сказав Габр.
– Це не ваші слова, молодий чоловіче, – відповів «лікар». – Почнемо з того, що ви прекрасно знаєте, що принаймні вже 17 числень люди народжуються такими, якими вони є. Я знаю, що вас турбує: в вас сидить думка, що колись хтось «осліпив» людство, втрутився навіщось у його генний потенціал. Припустимо. Знову, припустимо. Чим же винні ми, які прагнемо облаштувати життя людям, позбавленим, як ви кажете, «іншого виміру»? От ви, слідом за Оксом, обзиваєте людей «баранами» і хотіли би стерти їх із лиця землі, чи не так? А ми любимо їх і намагаємося полегшити їхнє життя. І що в результаті у вас залишається? Ваша істина, так?