Двір Хаосу

— Допускаючи на хвилину, що сказане тобою — правда, що трапиться далі? — Запитав я.

— Все розпадеться, — відповів він. — Зараз Хаос починає заповнювати вакуум там, в Амбері. Виник величезний вихор; і він наростає. Він поширюється назовні, знищуючи світи-Відображення, і він не зупиниться, поки не зустрінеться з Двором Хаосу, завершивши повний круг усієї світобудови, зі знову пануючим над усім Хаосом.

Я відчув себе збентеженим. Невже я боровся від Грінвуда до сюди, пройшовши через все, щоб все це скінчилося таким чином? Невже я побачу все позбавленим сенсу, форми, змісту, життя, коли події підштовхнули мене до такого завершення?

— Ні! — Відкинув я. — Так не може бути.

— Якщо не… — М'яко додав Бранд.

— Якщо не що?

— Якщо не накреслити новий Лабіринт, не створити новий порядок для збереження форми.

— Ти маєш на увазі, скакати назад в той вихор і спробувати завершити роботу? Ти тільки що сказав, що такого місця більше не існує.

— Ні. Звичайно, ні. Де б не був Лабіринт, там буде і центр. Я можу зробити це прямо тут.

— Ти думаєш, що зможеш досягти успіху там, де зазнав невдачі батько?

— Я повинен спробувати. Я — єдиний, хто достатньо знає про це і у кого вистачить часу, перш ніж прибуде хвиля Хаосу. Слухай, я визнаю — все, що, безсумнівно, розповіла про мене Фіона, я замислив і по цьому діяв. Я уклав угоду з ворогами Амбера. Я пролив нашу кров. Я спробував випалити твою пам'ять. Але світ, яким ми його знаємо, знищений, а я теж живу тут. Всі мої плани — всі — ні до чого не приведуть, якщо не збережеться якась міра порядку. Напевно я був одурманений владиками Хаосу. Мені важко зізнатися в цьому, але тепер я бачу таку можливість. Однак, ще не занадто пізно зірвати їхні плани. Ми можемо побудувати прямо тут новий бастіон порядку.

— Як?

— Мені потрібен Камінь і твоя допомога. Тут буде місце нового Амбера.

— Припустимо, аргуендо <спору заради — лат.>, Я дам його тобі. Чи буде новий Лабіринт точно таким же, як старий?

Він похитав головою.

— Він не може бути таким. Не більше, ніж той, що намагався створити батько, був би схожий на Лабіринт Дворкіна. Ніякі два автори не можуть відтворити одну і ту ж повість на один і той же лад. Не можна уникнути індивідуальних стилістичних відмінностей. Як би завзято я не старався здублювати його, моя версія все одно була б злегка іншою.

— Як би ти міг це зробити? — Запитав я. — Коли ти не повністю налаштований на Камінь? Тобі знадобиться Лабіринт, щоб завершити процес налаштування. А Лабіринт, як ти кажеш, знищений. Що ж це тобі дає?

— Я ж сказав, що мені знадобиться твоя допомога, — заявив він. — Є ще один спосіб налаштувати особистість на Камінь. Для цього потрібна допомога того, хто вже налаштований. Тобі доведеться знову спроектувати себе крізь Камінь Правосуддя, і взяти з собою мене — в дорогу через первісний Лабіринт Дворкіна, і в те, що лежить за його межами.

Я не втримався і запитав стурбованого Бранда:

— І тоді?

Він на секунду запнувся, досадливо подивився на мене, а потім продовжив: