Двір Хаосу

І Бенедикт, бачать боги, ти стаєш мудрішим, поки час прокладає собі шлях до ентропії, і все ж ти як і раніше зневажаєш в своєму знанні людей як одиноких зразків свого виду. Напевно, я побачу тебе усміхненим, тому що ця битва закінчена. Відпочинь, воїн.

Флора… Благодійність, кажуть, починається з свого дому. Ти, здається, зараз не гірша, ніж я знав тебе давним-давно. Це всього лише сентиментальна мрія, дивитися на інших і на тебе так, як це роблю я, підсумовуючи баланс, виглядаючи кредит. Ми не вороги тепер, ніхто з нас, і цього, мабуть, досить.

А людина, одягнена в чорно-срібне, з срібною трояндою при ньому? Він хотів би думати, що він навчився трохи довіряти, що він промив свої очі в якомусь чистому джерелі, що відполірував ідеал-другий. Це неважливо. Він може бути все ще нахабний любитель лізти не в свої справи, умілий, головним чином, у другорядному мистецтві виживання, сліпий у тій же мірі, яким знали його у в'язниці, до більш тонких відтінків іронії. Неважливо, нехай буде так. Хай буде так. Я ніколи не зможу бути безвольним кимось.

Кармен, не могли б ви піти зі мною? Ні? Тоді прощай і ти теж, принцеса Хаосу. Це могло б бути забавним.

Небо знову повертається, і хто може сказати, які діяння може осяяти його різнобарвне світло?

Пасьянс був зданий і зіграний. Там, де було дев'ятеро з нас, тепер семеро і один король. І все ж з нами Мерлін і Мартін. Нові гравці в триваючій грі.

Сили повертаються до мене, коли я дивлюся на попіл і думаю про обрану мною стежку. Шлях вперед інтригує мене від пекла до алілуя. Я повернув собі зір, свою пам'ять, свою сім'ю. І Корвін завжди буде Корвін, навіть в День Страшного Суду.