Українець, який відмовився бути бідним
- Автор: Слабошпицкий Михаил Федотович
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українець, який відмовився бути бідним». Краткое содержание книги:
Книга зацікавить не лише молодих честолюбців, що з грандіозними планами кидаються у вир бізнесу, чи політиків, соціологів і філософів, а й усіх читачів біографій славетних людей, оскільки в ній яскраво змальовано подвижницьке життя однієї з найвизначніших особистостей сучасного українського світу.
Інший (не українець, щоправда) має цілу мережу дрібних ресторанчиків. Прагне нажитися за рахунок низькооплачуваних робітників зі Східної Європи. А оскільки з-поміж населення Канади чомусь не видно охочих працювати в нього за символічну плату, то шукає офіціантів, менеджерів і касирів серед тих, хто приїхав сюди погостити, а тепер правдами й неправдами намагається тут лишитися. Ці люди здебільшого не мають офіційного дозволу ставати на роботу. Отож вони згодні працювати підпільно за мінімальну винагороду і охоче приймають пропозиції власника ресторанчиків. З того, як правило, виходять дві речі. Перша: так ретельно приховувана обставина присутності нелегальних робітників рано чи пізно виходить на поверхню, таємне робиться явним, і на роботодавця сиплються штрафні санкції (досить серйозні!). Друга: дешеві робітники здебільшого не мають ні належної кваліфікації, ні відповідно високого для Канади вишколу, що панує тут у всіх сферах обслуги.
Я в цьому відразу ж переконався, коли ми з Яциком зайшли до такого ресторану перекусити. Сіли не в приміщенні, а біля входу знадвору, за столиками, відгородженими від хідника невисоким бар'єрчиком. До нас одразу ж підійшла офіціантка й популярно пояснила: це місце коштує дорожче, тому ми повинні доплатити. А щоб було зрозуміліше й ми не забули цього зробити, наполегливо повторила те кілька разів.
Я розгублено глянув на Яцика, оскільки вперше зіткнувся в Канаді з таким нав'язливим і нетактовним сервісом. Він спокійно вершив трапезу, анітрохи не збентежившись од несподіванки. «Не дивуйтеся, – сказав, – це вам не англійський, китайський чи грецький ресторан, тут усе може бути», – й усміхнувся з сумною іронією.
Потім до нас підійшов, очевидно, адміністратор, який з погано прихованим роздратуванням знову говорив про те ж. Я відразу ж відчув себе ніби не в Торонто, а в Києві чи в Черкасах, де в цій сфері на кожному кроці виникають конфлікти такого характеру.
– Я навмисне привів вас сюди, щоб ви зрозуміли ціну дешевої робочої сили. Дешевої? І некваліфікованої, – сказав з іронічним усміхом Яцик, коли ми скінчили їсти.
Я подумав: дешева ціна, дешева зарплата – дешева
Екскурсія на львівський «Світоч». 2000 р.
якість роботи, дрібномасштабний бізнес, який, певно, ніколи не завоює вдячного клієнта. Вдячний клієнт іде туди, де його зустрічають мов рідного.
І мені ще раз згадалися Яцикові характеристики «своєрідностей» ось такого бізнесу. На жаль, і в цьому випадку він мав рацію.
– У бізнесі важливе все, – сказав Яцик. – І в бізнесі все треба робити з думкою та аналізом. А тут якраз цього й немає. Тому й не росте цей чоловік. Якийсь рівень – дуже невисокий – має, а перспективи масштабнішої в нього не спостерігається.
Я бачив власника ресторану. Молодий, енергійний чоловік. Здавалося, такому посильно дуже багато. Ще має час опанувати науку бізнесу.
Сказав про це Яцикові.
– Теоретично воно так, – відповів він. – А практично – самі бачите… Якби він розумів значення для бізнесу так званих дрібниць. Хоча, зрештою, дрібниць тут не буває. На успіх працює все в комплексі. Успіх сам по собі не прийде. Його треба створювати самому.
Вслухаючись у те, як Петро Яцик характерним рівним глибоким голосом викладає свої думки, раптом роблю несподіване відкриття: він легко поєднує в собі два типи мислення. Перший – суто прагматичний – виявляє себе в гострій аналітичності. Він одразу схоплює серцевину проблеми і зовсім не відволікається на неістотні подробиці, в яких можна надовго загрузнути чи й заблукати. Другий – суто художній чи творчий – виражений у вмінні несподівано перевести розмову на орбіту алегорії й притчі, образних зіставлень і яскравих метафор. Тоді здається, що він мало чим нагадує того першого Яцика, який щойно ставив чіткі діагнози хворобам економіки в Україні, оперуючи сухими формулами, мов хірург скальпелем. Таким же був, коли аналізував біжучий момент свого бізнесу, тасуючи цифри, мов карти.
Другий Яцик нараз одмовляється від цифр і наукових формул, а бере на озброєння художню епіку, різко змінюючи лексичний арсенал.
– Пане Яцику, що ж, врешті, треба для того, аби Україна вийшла із затяжної смуги всіх своїх негараздів?
– Наполеон казав: «Щоб виграти війну, треба мати три речі: гроші, гроші і ще раз гроші!» Бог милував нас од війни, але Наполеонове спостереження -абсолютно універсальне за всіх обставин і для будь-якої держави.
Він задумується. Очевидно, щось пригадує. Очі йому вже не усміхаються, погляд стає рішучим, мов крок солдата.
Так проступає ще одна грань його характеру.
ПЕТРО ЯЦИК:
Під час своїх поїздок в Україну я майже не зустрічав справді практичних людей. Хоча практичні пропозиції були. Але мені не дуже вірилося в тих, хто їх висловлював. Скажімо, один із близьких Кравчукових дорадників повідомив мені: хоче організувати школу в якій навчатиме людей мистецтва бізнесу. Припрошує вкласти в Україну капітал. Ще й дивується: чому я цього не зробив раніше? А я відповідаю: «Не роблю цього тому що ще не зустрічав українця, який би не хотів учити інших робити те, чого сам не вміє».
В Україні нині чомусь дуже люблять красиво говорити, напускати рожевого туману. Послухати, звичайно, приємно. Але ж від слів – навіть найкращих – пшениця не родить.
Скаржиться мені один із земляків: «Петре, я працюю набагато більше за тебе, а маю набагато менше!» Відповідаю йому: «Отже, я працюю з головою, а то – велика різниця».
Ще приклад. Зайшов я в Києві до Міністерства охорони здоров'я й побачив там у приймальні суперсучасні комп'ютери, які, звичайно ж, не функціонують. І нікого не турбує, що для такої техніки тут немає відповідних приміщень з постійною температурою, немає програм, нікому її ремонтувати…
Що тут скажеш?
А й справді: чи не нагадуємо ми в своїх «трудах і днях» Сізіфа. Його не звинуватиш у лінощах. Але від того – не легше.
– Як ви гадаєте, перейде Гонконг під юрисдикцію Китаю?
Його запитання несподіване і зовсім далеке від теми нашої розмови.
– Перепрошую, пане Яцику, але мене сьогодні більше цікавить тактика і стратегія вашого бізнесу…
– Але ж на них може вплинути Гонконг!
– Не розумію, який стосунок може мати тут Гонконг?!
– Навіть Гонконг, – з його інтонації я зрозумів, що йдеться про щось самоочевидне, але все ще не можу збагнути зв'язку між сказаним попереду і можливою зміною геополітичної ситуації в далекому звідси регіоні.
Виявляється, зв'язок той – на поверхні. Якщо Гонконг поміняє свій статус, це викличе інтенсивну еміграцію з нього. Куди їхатимуть його громадяни? Звичайно ж, переважна більшість – до Канади. В неї величезна і не густозаселена територія (тільки 27 мільйонів на таку площу!). Отже, збільшення кількості населення продиктує необхідність спорудження нового житла. Це на всяк випадок треба передбачити й бути готовим. Якщо така обставина заскочить бізнесмена зненацька, то поганий з нього бізнесмен, бо не вміє прогнозувати й плететься в хвості подій.
До речі, таку обставину має враховувати не тільки той, хто працює в будівництві, а й виробники одягу, продуктів харчування, оскільки не лише дахом над головою живе людина. Але найпильнішим повинен бути все-таки будівельник. Перевиробництво одягу чи продуктів харчування менш збиткове, ніж житла. Коли в країні немає збуту, їх, врешті, можна імпортувати. Будинки ж не імпортуєш. Цей бізнес не може переміщатися у просторі. Його динаміка – тільки в точності розрахунку й далекоглядності прогнозу. І знову на думку приходить аналогія з шаховою партією.
Коли Яцик почав їздити в Україну, його, як чоловіка в діаспорі авторитетного, популярного та, зрештою, і без усього того просто примітного (рослий, стрункий, з гордо посадженою на плечах сивою головою – такого відразу ж вирізниш поглядом з людського натовпу), почали атакувати наші кореспонденти. Найчастіше повторювали запитання на зразок: як можна розбагатіти? що потрібне для того, аби стати бізнесменом? чи скоро буде Україна однією з найрозвинутіших держав світу?