Сліпий василіск

Автор: Дяченко Марина та Сергій
Год: 2004
Язык: украинский
Год: Джерела М
ISBN: 966-7831-69-8
Жанр: Фэнтези

Электронная книга - «Сліпий василіск». Краткое содержание книги:

Вона — відома акторка, він — талановитий психолог та кіносценарист, а разом — це подружжя Дяченків — метри української фантастики, віртуозні майстри слова та сюжету. У величезному доробку цього творчого та й сімейного дуету кілька десятків романів та збірок, які вже встигли полонити серця мільйонів любителів фантастики. А тепер до вашої уваги такий собі the best від Дяченків, де все звичне, — новизна ідей, елегантне втілення і надзвичайна образність. Безкомпромісні, водночас ліричні й досить жорстокі тексти: світ одомашнених тварин з «Вовчої ситі» і «Останній Дон Кіхот» — вічний герой під іншим кутом зору. Й «Емма і Сфінкс» — чергова спроба Дяченків осягнути найпотаємніше, що може статися в житті кожної людини — кохання. І не сумнівайтесь — попереду ще багато нових проектів. Чекайте!

Перейти на страницу:

Хазяїн зрозумів; і Хазяїн умів рахувати.

А друге, запитав він.

Дим оглянувся; на стіні навпроти — для зручності Дим визначив цю площину як стіну — лежала проекція величезного пасовища. Повільно, широким колом рухалися отари — неправильної форми, світлі, і виглядом своїм, і манерою пересуватися схожі на білі хмари в небі опівдні. Праворуч рівною лінією стояли хліви; ліворуч червоними вогниками підморгували «вогневі крапки» — автоматичні вбивці вовків.

(Дим згадав: свист над головою. Вовк із дірою в грудях, такою величезною, що Дим міг би просунути туди кулак… коли б насмілився).

І осторонь, неподалік від вогневих крапок — будинки, що стоять рядком. Осколок цивілізації, розумна громада; цілий степ можна заселити такими от маленькими селищами…

— Друге… — сказав він повільно. — Що ти за це попросиш? На яких умовах?

Хазяїн дивився на Дима без щитків, прямо. І Дим уперше витримав цей погляд.

Я говоритиму з тобою щиро, — сказав Хазяїн.

І Дим зрадів.

* * *

«Лідер казав: ми отримали в готовому вигляді те, на що цивілізація Хазяїнів витратила тисячоріччя своєї історії. Якщо ми не зробимо своїми хоча б дещицю цих умінь і знань — ми приречені. Ми розтратимо багату спадщину і повернемося туди, звідкіля вийшли — до поля, до хліва, до трави. Ми знову станемо безпомічними перед вовками; цивілізація загине. Але якщо кожен із нас щогодини буде боротися за Цивілізацію в собі — ми виживемо, ми виграємо і препомножимо спадщину Хазяїв. І настане день, коли наші власні уміння і здобуті нами знання перевершать уміння і знання Хазяїв…»

(«Сказання про Лідера»)

Частина третя

* * *

Поселення було обнесене частоколом, і на загострених верхівках високих колів сиділо післяполуденне сонце. Замість однієї стіни стояв обліплений брудом важкий тягач, що загруз у землі. На дні ковша поблискувала дощова вода.

Дим постукав. Йому довго не відчиняли — розглядали прибульця в щілину і шепотілися. Потім скрипнули петлі, й важкі двері відчинилися; за частоколом було темно і задушливо.

— Тьху, — сказав молодий хлопець із самострілом на плечі. — Ти хто такий, дядьку?

— Дим-Луговий, — сказав Дим. — Відбився від отари.

— Усі ми тут відбилися, — сказав хлопець. — Хочеш залишитися? Давай, місця вистачить, двох уранці вовки роздерли…

Дим огледівся. Очі його звикали до напівмороку.

Простір усередині частоколу був укритий величезним шматком брезенту. Ні на що не звертаючи уваги, возилися в соломі діти. Віддалік стояли жінки — виснажені, худі, втомлені. Насторожено дивилися на Дима.

Чоловіків не було видно.

— Усі в полі, — сказав хлопець. — Тут у нас просто: встиг зжати — твоє щастя. Не встиг — голодуй. Зі смолоскипами ходимо — однією рукою вогонь тримаєш, другою — траву загрібаєш. Тільки їм наші смолоскипи не дуже страшні.

— З вовками живете? — запитав Дим.

Жінки переглянулися.

* * *

— Високий дім, — Карі-Гайовий вилаявся, як плюнув. — Високий дім, щоб його… зібрали людей — укріплення будувати. Голод… Біженців набралося на кожен дім зайвих по п’ять десятків. Ні травинки… Які укріплення? Для чого? Кого зміцнювати, коли жратва вся під вовком залишилася? Вогні палили… До півночі звідси один розумник півстепу випалив. Вовків лякав. Великий Лідер! Діти зголодалися — ребра стирчать. Ну я і послав до біса високий дім, усю цю хрінову цивілізацію… Три родини зібрав — і сюди. На тягачах колоди підтягували, за день частокіл поставили, дітей сховали…

— Тягач на ходу? — запитав Дим.

— Де там, — Карі махнув рукою. — Паливо вийшло. Звідкіля паливо? Оливи немає… Ось, замість стінки поставили. Хоч яка буря, а встоїть. Таки користь…

— Як же тут жити? — запитав Дим.

— Мовчки, — сказав Карі. — Дітей годуємо. На зиму запасли вже дещо… Вода є. Перезимуємо. Взимку вовки голодні будуть, але частоколу їм не здолати.

— Тут ще хтось живе? — запитав Дим.

— На колишній заставі, — помовчавши, повідомив Карі. — Теж три родини. Це сьогодні день кепський — вовки двох завалили… А так — чергових ставимо на вишці, дітей випускаємо попастися, розім’ятися. Вовка, адже його видно здаля, якщо око треноване…

Дим подивився на небо; сірий трикутник його був прямо над головою. У дірі брезентового даху.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?