Мелодія кави у тональності кардамону

Уже за чверть години по тому, як Адам вийшов із будинку, він і думати облишив про Анну. Натомість її його візит приголомшив настільки, що вона майже перестала розуміти, що діється. Спочатку — несподівана поява Адама в їхньому будинку, потім — увага, погляд, доторк. Логічно пояснити все це вона не могла, а тому губилась у здогадах. Цікаво, чому Адам дозволив собі таке? Вона так сподобалася йому чи це у нього таке специфічне ставлення до всіх жінок та дівчат? Ніколи чогось такого про нього не чула.

Цілий день Анна згадувала, як Адам дивився на неї, як обережно торкнувся її губ, і серце млосно завмирало на той спогад. Майже не чула, що говорили довкола, не помічала, що діється вдома, не розуміла, що робить сама, а коли випустила з рук тарілку, не второпала, чому та розбилася.

Наступного дня вдягнула найліпшу зі своїх буденних суконь і старанніше, аніж звичайно, заплела волосся у дві коси. Вчора Адам приходив до них додому, але нікого не застав, отже, нині знов прийде. Цікаво, як він дивитиметься на неї сьогодні? Теж захоплено?

А якщо байдуже? Анна взялася до звичної роботи, проте була така незібрана та неуважна, що робота майже не посувалася. Зачувши чиїсь кроки, насторожено завмирала, постійно прислухалася до звуків на вулиці, кидала погляд у вікно, а коли Адам з’явився на порозі, облишила все і втекла геть. Навіщо втекла? І сама не зрозуміла. Забігши до себе в кімнату, обперлася плечима на стіну і прислухалася до того, як скажено калатає у грудях серце. Тепер Адам думатиме, що вона взяла собі близько до голови його вчорашню поведінку, а вона навіть пам’ятати такого не повинна. Вийти б до нього, стримано привітатися, холодно глянути, а тоді розвернутися і піти геть. І нехай знає, що їй байдуже.

Побачивши, що дівчина втекла від нього, Адам усміхнувся. Все ж таки Анна ще дитина. Вчора він налякав її, і тепер вона уникатиме зустрічей з ним. А шкода, бо іноді було б приємно побачити її. Хоча… За чим тут шкодувати? За проблемами на свою голову? З нею все одно не можна нічого собі дозволити. Враховуючи всі обставини минулого, вік дівчини, її невинність та гарну репутацію — це саме той випадок, коли до неї не варто наближатися на віддаль ближчу, аніж п’ять кроків.

Як зайвий баласт, Адам відразу викинув з голови всі думки про Анну, та незабаром із подивом зрозумів, що йому хочеться побачити її ще раз. Особливого значення цьому бажанню не надав. Воно було настільки миттєвим та невиразним, навіть смішно його аналізувати. Така невинна дівчинка у його спосіб життя не вписувалася. Вплутав би її у щось надто скандальне, а робити їй кривду не хотілося. Зрештою, у нього і без цієї панни проблем не бракує. Не надто легка та спокійна зима минула[12], не особливо зачепивши його та родину, проте він мусив виїхати з ними на декілька місяців до Львова, і тепер серйозно замислився над тим, щоб невдовзі побудувати будинок ще й там. За сприятливих умов можна розпочати будівництво вже цього року, наступного завершити якусь частину робіт, потім вивершити зовнішнє оздоблення, взятися за внутрішнє… Добре, що тепер у нього є цей будинок у Жовкві. Від його продажу можна отримати непогані гроші.