Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити

Безперечно, багато хто з читачів цієї книги має таку ж силу волі й такі ж приховані можливості, як і Ольга К. Джарві з Огайо. Вона дійшла висновку, що навіть за найтрагічніших обставин здатна подолати хвилювання. Я добре знаю, що й ви, і я теж спроможні на це, якщо тільки будемо застосовувати ті давні істини, що розглядаються у цій книзі. Ось що писала Ольга К. Джарві в листах до мене.

«Вісім з половиною років тому медики засудили мене на смерть, виголосивши короткий, як постріл, діагноз: рак. І найкращі лікарі країни, брати Мейо, його підтвердили. Я потрапила в безвихідь, на мене чекала Вічність! Я була молодою. Я не хотіла вмирати! У розпачі я зателефонувала своєму лікареві в Келлогг і виплакала перед ним весь біль своєї душі. Він нетерпляче перервав мене і вилаяв: „У чому справа, Ольго? Хіба ти не маєш достатньо сил для боротьби? Звісно, ти помреш, якщо розпускатимеш нюні. Найгірше, що могло з тобою трапитися, вже трапилося. Дивися в обличчя реальності. Покинь хвилюватися і спробуй що-небудь зробити“.

І тоді я заприсяглася. Клятва, проголошена в той момент, справила на мене таке сильне враження, що я відчула, як мої нігті глибоко уп'ялися в тіло, а по спині побігли мурашки. Я наказала собі: „Я більше не хвилюватимуся! Не плакатиму! І якщо тільки щось можна зробити, я зроблю це і здобуду перемогу. Я ЖИТИМУ!“.

Зазвичай у таких тяжких випадках, коли вже не можна застосовувати радій, протягом тридцяти днів проводять сеанси рентгенівського опромінювання тривалістю десять з половиною хвилин. Я опромінювалася по чотирнадцять з половиною хвилин протягом сорока дев'яти днів. І хоча від мене залишилися самі шкіра та кістки, які випиналися на моєму виснаженому тілі немов пагорби на рівнині, а мої ноги, здавалося, були взуті у свинцеві черевики, я не хвилювалася. Я жодного разу не заплакала! Я усміхалася. Я буквально примушувала себе всміхатися.