Блукаюча у часі
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блукаюча у часі». Краткое содержание книги:
Блуд закохується в Моніку й ховає душу Дмитра, щоб бути з нею. Проте Моніка відмовляє і йде служити відьмі Ханні…
— Будьте здорові шановне студентство!!! — До кав’ярні зайшов Вітольд.
— І вам доброго! — Відповіли всі якось хором. Він був дуже популярний серед студентів, але я вперто продовжувала відноситися до нього з насторогою. І ще той факт, що він мав духовний сан, збивали зовсім з пантелику. Як такий чоловік — кремінь, хижацької натури міг мати релігію? Я чула, що він розпусник. Звідусіль посипалися пропозиції до викладача, всі хотіли, щоб саме з ними посидів Вітольд Євгенович.
— Дякую, дякую. Мене вже було запрошено! Пробачте. — І сів з нами. Цього я ніяк не очікувала. Перехвилювавшись Павло взагалі розлив каву, для нього цей чоловік був авторитетом.
— Ой, який я незграбний. Я зараз, пан Вітольд, вам чогось принести? — Але до Вітольда вже підскочили аж дві офіціантки водночас.
— Дякую дівчата, але мене сьогодні друг пригощає. Так, Павлику, унцію пиву, будь ласка. — Павло кивнув.
— Ната, ти ще щось будеш?
— Ні, дякую. Ще одне горнятко чаю і мене знудить. Ш в и д ш е. — Промовила я до нього одними лише губами, він ледве всміхнувся.
— Сподіваюсь, у вас не побачення? — І знов він сів у свою звичну позу: ноги ширше, руки на столі зціплені в замок.
— А може і побачення.
— Я завадив? — Ні краплі незручності, навіть якби я і сказала, що завадив, він і не думав йти. — Хоча, цей хлопчик, не твій тип.
— Ні, в нас не побачення. І так, ви завадили. — Ну ж бо, проси вибачення та йди. Як же я себе почувала незручно, він не відводив очей, дивився прямо. Чого ж ти до мене чіпляєшся! Тільки зараз до мене дійшов зміст його останніх слів «це не твій тип», хм…
— Хто ж тоді мій тип?!
— Якщо відверто, то він, здається, зараз з іншою. — Від обурення я почервоніла, невже була так очевидна моя симпатія до Марка!
— Це ви про кого? — Я покашляла, прочищаючи горло. Де ж Павло!
— Я про Марка. Ти дуже на ньому зациклена. Тим паче, він теж зациклений, на іншій. Тобі треба спілкуватися з другими чоловіками…
— Мені неприємна ця тема. Тим паче, — мені здалося, я зараз задихнуся від люті, — з вами. Якщо вам так кортить прочитати лекцію, то, — що ж сказати, — завтра у вас їх достатньо! — От дурницю бовтнула. Я збиралась вже встати й піти, як до столика підійшли водночас Марк і Павло.
— А от і ти друже! — Павло повернувся з бокалом пива. — Де ти був? — Він, як і вся решта за сусідніми столиками, ошелешено дивився на Марка. Він мав жовтий колір обличчя, пересохлі потріскані губи. Штани у багнюці, руки чорні, здавалося, що він капав землю. Вона була і на його куртці, і на шиї, під нігтями рук.
— Я… — Марк подивився на свої руки так, наче вперше їх побачив. Потім колихнувся. Вітольд з Павлом кинулися підтримати хлопця.
— Гей, хлопчина, що з тобою сталося? — Вітольд тримав його обома руками.
— Я… — Все що міг сказати Марк. Мене це все не на жарт перелякало. Може він зустрів ту потвору з відірваною головою під піхвою?
— Друже, думаю тобі треба відвести його до медичного пункту. Зможеш?
— Так, звісно. — Павло перехопив Марка. — Ната?
— Я з вами!
— Ні-ні. Тобі треба встигнути в гуртожиток до десятої, а то знов отримаєш якесь покарання. Сама підеш?!
— Я проведу її. — Вітольд подивився на мене, — якщо, звісно, дама не проти. — Ох дідько! Я проти! Проти! Проти!
— Ні, не проти. — Якомога байдуже сказала я. — Але хлопці вже попленталися до виходу. — Зателефонуй потім мені! Чуєш, Павло?
Ми йшли мовчки. Я розуміла, що до десятої вечора повинна бути в гуртожитку, бо залишок навчального року проведу в їдальні із засмальцьованою сіткою на голові. Проте я дуже хвилювалася за Марка.
— Не хвилюйся за друга. Я відразу піду до медпункту. Тобі ж не можна потрапляти в пригоди.