Вибрані листи
- Автор: Младший Гай Плиний
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-407-8
- Переводчик: Андрей Александрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Вибрані листи». Краткое содержание книги:
Далі, у Плінієвому листі, день і загалом час — це наче щось матеріальне, таке, що його можна розтягувати («variis sermonibus vespera extenditur» — вечір розтягуємо різними розмовами) чи тягнути, як ото ковдру тягнемо, до себе: «Навідуються друзі із сусідніх містечок і частину дня тягнуть до себе» (partem diei ad se trahunt). Врешті, наприкінці листа, — ще один доказ того, що все пізнаємо в порівнянні: «Щось із того дня вділяю й поселянам, з їхнього погляду — скупо; достатньо ж, аби, зваживши ті селянські скарги, я міг відчути ціну наших дозвільних занять і міських трудів». Час для Плінія (як і для нас донедавна) — це різні образи; нині ж — це навіть не годинниковий цикл, а цифри, які біжать у нескінченність.
Поділяючи засади філософів-стоїків, особливо їхнє розуміння й ставлення до часу, Пліній не надто заглиблюється у філософські проблеми, не обтяжує ними, як це іноді робить Сенека, свої філігранно опрацьовані листи. Філософія для нього — це спосіб життя. Зберімо найважливіші постулати стоїчної філософії — матимемо основні, вже згадувані, штрихи до портрета самого Плінія: працьовитість і почуття обов'язку перед рідними й друзями, перед людьми загалом, правдомовність і щирість, вимогливість до себе — і вибачливість та доброзичливість до інших, справжня щедрість і непідкупність, пошана до предків і турбота про нащадків, а ще — оптимізм, що протистоїть тому стану душі, який у римлян мав назву «taedium vitae» (нехіть до життя), щось на зразок депресії. Усе це, бачимо, дуже близьке до моралі раннього християнства, тож не диво, що й про Плінія, як і про Сенеку, ходили легенди, начебто він, дарма що з обов'язку служби мусив переслідувати християн, врешті, повертаючись із Віфінії, прийняв християнство.
Отож у Плінія не знайдемо оригінальних філософських концепцій; у листах він лише підхоплює і художнім словом увиразнює те головне, що цікавило філософів від найдавніших часів, над чим вони роздумували: про короткочасність життя, крихкість усього сущого і, відповідно, — про тривання людини у її добрих ділах, передусім, у літературних працях (III, 7; IX, 3); про працю і дозвілля — у більшості листів; про жагу збагачення (IX, 30) та про аморальність вискочнів (II, 6); про вдячність (III, 21), про стійкість у стражданнях (I, 12), про мужність (III, 16); про місто й село (I, 9); про марноту видовищ (IX, 6), про надію і страх (I, 9) про смерть і безсмертя (V, 5); тут, варто зауважити, Плінія не втішає концепція довершеного дня, що є мовби моделлю всього життя («кожен окремий день вважай окремим життям», — наставляв Сенека): для тих, хто працює, а не дармує, життя все-таки обривається, бо ж обривається якась почата праця, і це — причина найбільшого смутку автора «Листів»; знайдемо й інші роздуми та спостереження, що у рамках морально-етичної філософії.
Є зате у Плінія, чи не в кожному листі, якась «цікавинка» — щось від його вродженої, як у більшості античних авторів, спостережливості, готовності дивуватися (не один свій лист він починає прислівником «дивно»: mirum est…»). Як художник, відступаючи від готового полотна, ще раз торкається його пензлем — ставить «точку», від якої картина наче світиться, так і Пліній у листах: зблискує якимсь спостереженням, що часто втілюється в афористичний вислів. Як, наприклад, в описі виверження Везувію (VI, 20): «…думав лише про те, що гину зі всіма, а всі — зі мною, нещасним: велика це справді для смертного люду втіха» (наче підтвердження тій думці — наше: «у товаристві й смерть не страшна»). Пліній, щоправда, не пробує подивитись у «корінь» тієї дивної втіхи у спільній загибелі «смертного» — зі «смертними». Втім, про цю «втіху» також Пліній Старший у «Природничій історії» (6, 2, 9): «Негоже бажати всесвітньої біди, але велика втіха у смерті бачити, що й земля — смертна».