Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
Вид на долину зверху був вражаючим. Потічки, що мчали по гірських схилах, звивалися між пологих пагорбів; це було найкрасивішим з того, що він коли-небудь бачив. Дерева, місцями збираючись разом, місцями в гордій самоті стояли на вершинах пагорбів, спокійні, притягаючі погляд, вселяючі надію.
Вдалині, посеред долини, між величних дерев, стояв прекрасний палац, сама витонченість, грація і блиск. Вишукані шпилі тяглися в небо, легкі мости з'єднували башти, навколо башточок вилися ажурні сходи. Кольорові прапори і стрічки майоріли на вершині кожної башти. Якби про величний палац можна було сказати, що він виглядає жіночним, то до цього палацу це визначення підійшло б у точності. Це місце виглядало підходящим для жінки на зразок Шоти.
Якщо не вважати Хартленда, де він виріс, і гір на захід від нього, куди Річард відвіз Келен видужувати в те коротке чарівне літо, він ніколи не бачив місця, яке могло б зрівнятися по красі з цією долиною. Тоді саме це змінило його уявлення про Шоту, що склалося у нього до їх першої зустрічі. Проходячи через болото, він думав, що тут саме підходяще місце для житла відьми. Але коли йому сказали, що її домом, як не дивно, була вся ця долина, він вирішив, що, в того, хто міг назвати таке мирне, гарне місце домом, звичайно ж, має бути щось хороше. Пізніше, коли він побачив красу Народного палацу, будинку Дарка Рала, він перестав приймати в розрахунок таку наївну точку зору.
У нижній частині скелі біля водоспаду дорога вела до покритих травою полів, петляючи між невеликими пагорбами. Перш ніж вирушити далі, Кара запропонувала скористатися можливістю вмитися і трохи привести себе в порядок.
Річард знайшов цю ідею відмінною, зупинився і зняв з плеча мішок. Йому дуже потрібно було промити опіки і трохи підлікувати їх. Крім того, його одяг був мокрим від поту і весь в багнюці, і йому здавалося, що він виглядає як жебрак.
Одного разу Келен сказала йому, що дуже важливо справляти на людей позитивне враження. Вона хотіла, щоб він підібрав собі щось краще, ніж простий одяг лісового провідника. У той час вона намагалася переконати його, що якщо він хоче, щоб люди вірили йому і слідували за ним, раз вже він — лорд Рал і правитель Д'харіанської імперії, йому варто і виглядати відповідно.
Зовнішність, на додаток до всього, є віддзеркаленням того, що людина думає про себе і, отже, про решту. Людина, покалічена ненавистю чи невпевненістю в собі, відображає ці почуття в своїй зовнішності. Тому така зовнішність не вселяє довіри іншим, і хай не завжди достовірно, але по більшій частині вона відображає внутрішній світ людини — усвідомлює вона те чи ні.
Птах, у якого відсутня самоповага, навіть при доброму здоров'ї дозволить своєму пір'ю виглядати пошарпаними. Невпевнена пума дозволить своєму хутру довго залишатися тьмяним і брудним. Статуя, призначена показати велич людини, не зможе передати цю ідею, зображуючи її розпатланою і обшарпаною.
Річард зрозумів точку зору Келен, але, як факт, він почав це розуміти ще до тієї розмови. Він знайшов велику частину шатів стародавнього бойового чародія в Замку Чарівників. Він використав основні елементи тієї екіпіровки, але додав дещо своє. Він не знав, яке враження це справляло на інших людей, але він ясно пам'ятав, як була вражена Келен.
Річард обійшов скелю біля водоспаду в пошуку відокремленого містечка, щоб обполоснутися, поки Кара шукала інше для себе. Вона обіцяла не затримуватися довго.
Вода заспокоювала, але у Річарда часу на задоволення не було. У нього було багато куди більш важливих справ. Після того, як він змив з себе піт, бруд і промив опіки, він надів свій одяг бойового чародія, складений в мішку. Він вважав що сьогодні, або в будь-який інший день в майбутньому, потрібно з'являтися перед Шотою Правителем, який прийшов говорити з нею, а не безпорадним жебраком.
На чорні штани і сорочку без рукавів він надів чорну туніку з розрізами з боків, прикрашену вишитими золотом символами, які широкою облямівкою проходили по її краю. Туніка була перехоплена широким багатошаровим поясом з срібним зображенням Благодаті, на якому висіли два розшитих золотом мішечки з магічним піском. Пряжки на ремінцях, що стягували халяви його чобіт, були прикрашені такими ж символами. Він акуратно перекинув древню перев'язь з витисненої шкіри і вчепив Меч Істини в золотих з сріблом піхвах на лівому стегні.
У той час як для більшості людей Меч Істини був жахливою зброєю, якою власне він і був, для Річарда він означав набагато більше. Його дід, Зедд, в ролі Першого Чарівника, вручив чарівну зброю Річарду, назвавши його Шукачем. Багато в чому це довіра була схожа на довіру його батька, коли той попросив Річарда вивчити таємну книгу. Річарду знадобилося багато часу, щоб повністю усвідомити, яке це довіра і яка відповідальність — носити Меч Істини.