Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
— Salve la gracie, ole[79].
І клацав пальцями, немов кастаньєтами. А втім, і інші, раніше випадкові, відвідувачі стали тепер завсідниками бару. «Везувій» процвітав, як ніколи раніше. Солодощі і закуски Габрієли з перших же днів зажили слави серед аматорів аперитивів, чимало з них перекочувало до Насіба із портових барів, а це, в свою чергу, не на жарт занепокоїло Плініо Араса, власника «Золотої горілки». Ньо-Гало, Тоніко Бастос і Капітан, які по черзі снідали з Насібом, скрізь розповідали дивовижні історії про майстерність Габрієли. Її акараже, її печеня із січеного м'яса з крабами, залита яйцями і загорнута в бананове листя, духмяні пиріжки з м'ясом були оспівані в прозі і віршах; учитель Жозуе присвятив цим стравам строфу з чотирьох рядків, де римував ковбаси з кашасою і куховарку із заваркою. Мундіньйо Фалкан попросив у Насіба Габрієлу на один день, коли влаштовував у себе обід з нагоди того, що проїздом через Ільєус до нього завітав товариш, сенатор від штату Алагоас. Відвідувачі приходили випити аперитив, зіграти в покер, поласувати приперченими акараже і солоними пиріжками з рибою, що збуджували апетит. Відвідувачів ставало все більше, чимало з них приводило своїх знайомих, які вже наслухались оповідей про кулінарну майстерність Габрієли. Проте дехто тепер затримувався довше, аніж звичайно, не поспішаючи із сніданком. Все це розпочалося з того дня, як Габрієла почала сама приносити страви для Насіба в бар.
Коли вона заходила, навколо лунали захоплені вигуки: всіх чарувала її граціозна хода, її потуплений погляд, її посмішка, що бриніла на вустах і освітлювала обличчя присутніх. Вона заходила, віталася із відвідувачами, що сиділи круг столиків, ішла прямо до прилавка і ставила судки. Раніше в ці години людей в барі було обмаль, та й ті поспішали закінчити сніданок і піти. Тепер чимало було таких, що продовжували аперитив, визначаючи час по приходу Габрієли і випиваючи останній ковток після її появи в барі.
— Нумо, Біко Фіно, чарку «півнячого хвоста»[80].
— Два вермути…
— Зіграємо ще раз? — Кості шурхотіли в шкіряному кисеті і котилися по столу. — Трійця королів на одній…
Габрієла допомагала обслуговувати відвідувачів, щоб вони швидше розійшлися, а то сніданок для Насіба прохолоне і втратить смак. Її туфельки плавали по цементній підлозі, розкішні коси були перехоплені стрічкою, ніжне, молоде дівоче обличчя, без жодних слідів косметики, пашіло здоров'ям. Своєю грайливою ходою вона рухалася поміж столиками, хтось говорив їй компліменти, хтось дивився на неї благаючими очима. Доктор поплескував Габрієлу по руці, називаючи своєю дівчинкою. Вона до всіх усміхалася і могла б здаватися підлітком, якби не широкі стегна. Раптове пожвавлення щоразу охоплювало відвідувачів, немовби присутність Габрієли робила бар гостиннішим і затишнішим.
Зі свого місця за прилавком Насіб бачив, як вона з'являється на майдані з трояндою в чорних косах. Очі араба мружились: судки були наповнені смачними стравами, а він у цей час завжди голодний і ледве стримувався, щоб не з'їсти приготовлені для відвідувачів пиріжки з м'ясом і креветками та інші витончені закуски. Насіб знав, що, коли приходить Габрієла, майже за всіма столиками замовляються знову порції аперитиву, виторг збільшується, до того ж було приємно бачити її вдень, згадати минулу ніч і уявити наступну.
Він тайкома щипав її, торкався до грудей, Габрієла тихо сміялася — їй було приємно.
Капітан кликав дівчину:
— А йди-но поглянь на гру, адже ти моя учениця…
Удаючи з себе суворого батька, він називав Габрієлу ученицею з того дня, коли в майже порожній залі спробував познайомити її з секретами гри в кості. Габрієла сміялася, хитала головою — окрім гри в «осла», вона не зуміла збагнути жодної іншої. Але, коли наставав кінець затяжної партії, Капітан навмисне зволікав час, щоб дочекатися Габрієли, і вимагав її присутності при вирішальних кидках:
— Йди сюди, ти приносиш мені щастя…
Інколи вона приносила щастя Ньо-Гало, шевцеві Феліпе або Доктору.
— Дякую, моя дівчинко, дасть бог, ти станеш ще вродливішою, — казав Доктор, злегка поплескуючи її по руці.
— Вродливішою? Але ж це неможливо! — протестував Капітан, одразу ж відмовляючись від батьківського тону.
Ньо-Гало не говорив нічого, він лише дивився на Габрієлу. Швець Феліпе розхвалював троянду в її косах.
Він питав у Жозуе, чому б йому не написати сонета, присвяченого цій троянді, цьому вушкові, цим зеленавим очам? Жозуе відповідав, що сонета тут замало, він напише оду або баладу.
79
До чого ж гарна! (ісп.).
80
«Півнячий хвіст» — бразільський аперитив — суміш горілки з вермутом.