Господиня
- Автор: Майер Стефани Морган
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-050-5
- Переводчик: У. Григораш
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Господиня». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської О. Риди, У. Григораш
— Попроси сходити когось іншого, — мовила я до Іяна й міцніше стиснула його руку.
— Гаразд, — обличчя Іяна було спокійне, але я відчувала подив і тривогу. — Везе, може, принесеш щось? І для Джеймі також. Упевнений, поки ти прийдеш, у нього прокинеться апетит.
Я оцінювально подивилася на хлопчика: він був увесь червоний, але очі світилися. За кілька хвилин із ним нічого не станеться.
— Джеймі, я піду помиюся, гаразд? А то я справжня… замазура.
Він уловив фальшиву нотку в моєму голосі й насупився.
— Ніяка ти не замазура.
Я підвелася й потягнула за собою Іяна.
— Я скоро повернуся. Цього разу точно.
Джеймі усміхнувся у відповідь на мою незграбну спробу пожартувати.
Виходячи з кімнати, я відчувала на собі чийсь погляд. Джареда чи Дока — не знаю. Мені було байдуже.
Тепер у коридорі залишився тільки Джеб; інші розійшлися: мабуть, вирішили, що з Джеймі все гаразд. Джеб схилив голову набік, ніби намагався зрозуміти, що в мене на думці. Він не очікував, що я залишу Джеймі так скоро і так несподівано. І, мабуть, також зауважив безпорадність мого виправдання.
Я поспішила геть від його допитливого погляду, волочачи за собою Іяна.
Ми з Іяном дісталися печери, де сходилися всі коридори до спальних кімнат. Але замість прямувати до майдану, я завела Іяна в перший-ліпший темний коридор. Тут було порожньо.
— Вандо, що…
— Мені потрібна твоя допомога, Іяне, — мій голос був напружений, переляканий.
— Все що завгодно, ти ж знаєш.
Я обхопила його обличчя долонями, зазирнула в очі. Я ледве розрізняла в темряві їхню синь.
— Поцілуй мене, Іяне! Негайно. Будь ласка.
Розділ 42
Примус
Щелепа Іяна відвисла.
— Тебе… що?
— Поясню за хвилину. Я знаю, що це несправедливо щодо тебе, але… будь ласка. Просто поцілуй мене.
— А тебе це не засмутить? Мелані не протестуватиме?
— Іяне! — вигукнула я. — Будь ласка!
Він збентежено обняв мене за талію й притягнув до себе. Його обличчя було таке стривожене, що на якусь мить мені здалося: нічого не вийде. Мені романтика ні до чого, а от йому…
Він автоматично заплющив очі, нахиляючись уперед. Його вуста легенько торкнулися моїх, а тоді Іян відсторонився й глянув на мене так само тривожно.
Нічого.
— Ні. Іяне, по-справжньому поцілуй мене. Так… так, ніби ти напрошуєшся на ляпас. Утямив?
— Ні. Що таке? Спочатку поясни мені.
Я закинула руки йому за шию. Відчуття було дивне. Я не знала, як правильно поводитися. Отож стала на пальчики й прихилила Іянову голову до себе, поки не дотягнулася вустами до його вуст.
З якимсь іншим видом нічого б не вийшло. У них свідомість так не підкоряється пориву плоті. Інші види завжди співвідносять бажання плоті з реальними можливостями. Але Іян був людиною, і його тіло відгукнулося.
Мої вуста притиснулися до Іянових, і я міцніше обхопила його шию руками, коли він хотів відсунутися. Керуючись спогадами, я спробувала відтворити його попередній поцілунок. Його губи розімкнулися — і я відчула дивну радість перемоги. Я прикусила нижню губу Іяна і здивувалася, почувши низький шалений стогін, що здивовано вихопився з його горла.
Після цього мені вже нічого не потрібно було робити. Рука Іяна обхопила мене за потилицю, друга притиснула так тісно, що стало важко дихати. Я засапалася, але й він засапався. Наші дихання злилися. Кам’яна стіна врізалася мені в спину. Іян скористався з цього і притис мене ще дужче. Наші тіла цілком переплелись.
Ми були такі близькі, що з двох майже стали одним.
Тільки ми.
І більш нікого.
Самі.
Іян відчув, коли я здалася. Він чекав цього моменту — мабуть, я переоцінила тілесний потяг. Коли мої обійми ослабли, він гойднувся назад, але не відсторонив обличчя: кінчик його носа досі торкався мого.
Я опустила руки, а Іян глибоко вдихнув. Тоді повільно розімкнув обійми й поклав руки мені на плечі.
— А тепер поясни, — мовив він.
— Її немає,— прошепотіла я, досі важко дихаючи. — Я не можу її знайти. Навіть тепер.
— Мелані?
— Я її не чую! Іяне, як мені повертатися до Джеймі? Він зрозуміє, що я обманюю! Як мені йому сказати, що я втратила його сестру? Іяне, він хворий! Хіба я можу сказати йому таке?! Він засмутиться, а йому треба боротися з хворобою!
Іян поклав пальці мені на вуста.
— Ш-ш-ш. Добре. Давай усе обміркуємо. Коли ти чула її востаннє?
— О, це було одразу ж потому, як я побачила… в лікарні. Вона намагалася їх виправдати… а я крикнула на неї… і звеліла забиратися геть із моєї голови! Відтоді я її не чула. І не можу її знайти!