Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Очевидно, шепотів лорд Нортем, із самого початку щось пішло не так, але він би нізащо про все не здогадався, якби не копав так глибоко. Він був дев’ятнадцятим бароном з роду, який непристойно глибоко губився в давнині — дуже глибоко, якщо простежити деякі деталі в традиціях, бо родина зберігала свідчення ще про досаксонські часи, коли такого собі Лунея Ґабінія Капіто, військового трибуна[169] у Третьому леґіоні Авґуста[170], що квартирував у Ліндумі в Римській Британії, відсторонили від командування за участь у деяких ритуалах, що не належали до жодної з релігій. Подейкували, що Ґабіній приходив до ґроту в скелі, в якій збиралися дивні люди і творили Старший Знак[171] у темряві; про цих дивних людей, брити згадували лише зі страхом у голосі і говорили, що вони були останніми вцілілими з великої землі на Заході, що пішла під воду, після неї зосталися тільки острови зі святилищами у вигляді кругових укріплень, найбільшим з яких є Стоунхендж. Звісно, невідомо, наскільки достовірною є легенда про те, що Ґабіній збудував неприступну фортецю просто над забороненою печерою і став патріархом роду, який не змогли знищити ані пікти, ані сакси, ані дани, ані нормани; невідомо, настільки правдивим є також те, що саме з цього роду вийшов хоробрий соратник і лейтенант Чорного Принца[172], якого Едуард Третій зробив бароном Нортемом. Так, ніхто не знав цього напевне, але про це постійно ходили чутки; насправді, мурування фортеці Нортема підозріло скидалося на мурування Адріанового валу[173]. Ще дитиною, коли лорд Нортем засинав у старовинній частині замку, він бачив дивні сни, тоді ж у нього виробилася звичка поринати у спогади, вдивляючись у примарні краєвиди, переживаючи події та враження, які не були частиною його життя наяву. Він став сновидцем, для якого життя було бліде і нецікаве, він став шукати дивних реальностей і відчуттів, яких він колись зазнав, а проте яких не можна було відшукати у жодному з відомих нині куточків землі.