![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Молодий князь підозрював, що це — якісь підступи Астеонських князів. Або на нього аж так образилася Альдона, що захотіла відправити коханця повоювати. Або навпаки, захотіла, аби він відзначився і повернувся у славі. Втім, чи не все одно? Такі накази не обговорювалися.
За князя Ведангського в наказі згадано не було, але Мечислав зголосився на війну по власній волі. Вогнедан наказав своїм обозникам-чорногорцям повертатися додому, відібрав собі чотирьох гриднів та трьох челядинців для супроводу, звелів управителю закрити «Будинок Принцеси» і вирушив з неспокійним серцем на Південь.
З собою він взяв малювання Радина Радка. Чутливе серце дивного віщувало Вогнедану, що він ніколи не побачить більше цей дім прабабусі Шаніли. Тому він забрав ще й три улюблені книги діда Іскри. «Мандрівку морем» Габаора Ельтіна, «Страшну помсту» Льоса Косавіна та містичний твір Ріша Кляріна «Святий Мейді на Півночі».
На Побережжя князь Чорногорський у супроводі вірного Мечислава прибув якраз у розпал останніх приготувань. Оскільки, протягнути важкі стінобої дамбою, котру в багатьох місцях покривала вода, не вдалося, «сірі» військові разом з чоррами готували пороми для гармат. Шляхта ж та вище офіцерство з нудьги пиячили, грали в карти та кості і страшенно нудьгували.
Вогнедан теж сумував, але з іншого приводу. Він з тугою дивився на прекрасний острів… Він згадував його сади, овіяні шелестом Океану… Згадував ніжне личко родички Півонії… Згадував чорні оченята малого Кречета Птахи… Це ж йому чотири рочки уже. Згадував горде лице князя Непобора, його вишуканий почерк, записку з нагадуванням про дитячу обіцянку. Згадував срібних і їхні переливчасті голоси… Невже все це розтопче моанський чобіт… Невже…
Перед від’їздом він попрохав Мечислава навідати крамничку чорногорських вин. Меч зоставив господарю точний план бойових дій моанців, який Вогнедан почув на останньому засіданні військової ради, де був присутнім яко вищий шляхтич і князь. Це все, що він міг зробити для Сіллону… Він бачив палі на дамбі, коли обдивлявся її разом з Гендом та іншою знаттю. Мертвих було троє: двоє людей і срібний… Вогнедан, відчуваючи на собі погляд княжича Короната, котрий з задоволенням описував передсмертні муки бранців, ледве утримував погідний вираз на обличчі. Веданг стояв поряд і його потворне лице було байдужим. Аж занадто байдужим. Добре, що Генд, якого задля війни підвищили до капітана, відверто позіхнув і мовив в лице пану Коронату:
— Боже, як огидно… Не терплю смороду мерців…
В наметі, який Вогнедан ділив з Мечиславом, друзі годинами радилися, що робити. Придумати нічого не могли. Зійшлися на одному — гармати. Без стінобоїв війна приречена на провал. Як знищити ці прокляті гармати? Як?
А одного дня Вогнедана попросили прийти до намету Імперського Воєводи. Він пішов туди сам, без Мечислава, дивуючись, для чого це… У військових справах Вогнедан успішно удавав тупого розбещеного панка, який і у військовій школі недовчився через лінощі та дурість.
В наметі окрім князя Ріфіна сиділи квітанський воєвода та чомусь Генд Яблуновський. Присутнім був також полковник Жердельського полку, незнаний Вогнеданові літній уже чорра. На стільцях розвалилися княжичі Коронат та Егон. А перед цим вельможним панством стояв зі зв’язаними руками Горицвіт Лелег…
Вогнедан одразу втямив, як себе поводити. Прикинутись, що вперше бачить родича, він не міг — Коронат з Егоном бачили їх разом. Тому на лиці чорногорця з’явилося здивування навпіл з обуренням.
— Панове! — сказав він, — що тут сталося? Що накоїв цей мій кріпак?
Горицвіт був зодягнений як простолюдин з Побережжя. Безрукавка і штани. Ну, і Коронат запам’ятав його хазяїном хутора… Вогнедан сподівався, що йому повірять. Щоправда, він ще не знав, що прихитрився зробити Горицвіт.
— Ваша ясновельможність, — ввічливо спитав полковник чоррів, — що оцей селюк з Чорногори робить на Побережжі?
— Закуповує рибу для мого двору в Ігворрі, - незворушно відповів Вогнедан, — можливо мій управитель дав йому ще якісь доручення.
— А чому тоді він весь час мовчить і не відповідає на жодні питання? — єхидно мовив княжич Егон.
Чорра зиркнув на нього так, що пан Гросатін розгублено замовк. Вогнедан ледь усміхнувся. Дурень вибовкав найголовніше — Горицвіт не встиг оповісти нічого такого, що б йшло у розбіжність з Вогнедановими словами.