Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
— З рай…? — крикнув він. — 3 районного центру? Я, Пшонь? Хто це сказав? Я з обласного! Я виконував обов’язки завідуючого фізкультурною кафедрою в сільгоспінституті!
Гриша ступнув назад од Пшоня. Він ще тільки мріяв про заочний сільгоспінститут, а тут аж завкафедрою! Може, й професор?
— То як же? — не міг збагнути Гриша. — Я маю на увазі, як же це ви до нас?
— Поклик серця! — пирхнув Пшонь.
— А свиня? — втрутився в розмову Обеліск.
— Свиня — премія.
— Не пойняв.
— За великі заслуги. Преміального фонду в ректора не було, а без премії хто б мене відпустив! Я й підказав, інститут мав своє дослідне господарство. Свиноферма там теж є. А ця свиня така породиста, що перекусала всю свиноферму. Я й кажу: була — не була, заберу цю агресорку! Так і владнали. Можу показати посвідчення.
— Та не треба! — кволо махнув рукою Гриша.
— Ні, треба! Ви представник влади і маєте знати, що у мене все по закону. Для мене закон — святиня!.. У вас тут у селі свиноферма є?
— Невеличка в колгоспі.
— А мені великої й не треба. Моя свиня компанії не переносить. Треба їй там виділити бокс метрів на дванадцять, бо це ж порода! Свиня унікальна. Вчені в інституті так і не зуміли з’ясувати, чи вона чорна з білими латками, чи біла з чорними латками! А який у неї писок! Як сковорода для яєчні!
От халепа, подумав Гриша, до унікальних кіз та ще й унікальна свиня! Та Пшонь не дав йому довго журитися.
— Це ще не все, — заявив він. — Через три місяці їй треба до кнура, а кнур такої породи аж у сусідній області. Так що попрошу продумати це питання, щоб воно не захопило вас зненацька.
— А може, вона до ранку побуде в кузові? — несміливо запропонував Гриша.
— Що? В кузові? Сек-кундочку! Повторіть, що ви сказали. Запишемо. Для карасиків.
На Пшоневих «карасиків» Гриша якось не зважив: мало там за яке слово зачіпається язик у чоловіка. А треба було б зважити, ой треба!
Летів горобець…
— Вітаю! — сказала Дашунька.
— З чим? — спитав Гриша.
— З тим. Я гибію до ночі на фермах, ти вічно пропадав коло свого комбайна, тепер перевели на легшу роботу — і знов до півночі там сидиш!
— На легшу роботу? Хто це тобі таке сказав?
— Сама бачу. Що твій Зновобрать робив? Відвідувачів у сільраді приймав? Ото й твоя тепер уся робота!
— Та ти!.. — Гриша аж задихнувся од такої несправедливості. І хоч би хто чужий, а то власна дружина, спеціаліст, передова сила в колгоспі! — Та ти уявляєш, що ото таке кажеш?
— І уявляти нічого. Зновобрать і не ворушився під черевиком у Зіньки Федорівни, тепер ти туди лізеш? Після того ти мені й не чоловік, так і знай!
Отакий ультиматум! Ангелом Гриша Дашуньку не міг назвати й до шлюбу, а вже опісля, то спаси й помилуй, — давалося взнаки оте всезаґальне чоловіче поклоніння й плазування перед нею. Але щоб отак у перший день новопосадності?
Гриша спробував злагіднити дружину, притираючись до неї плечем, але Дашунька не піддалася і на зближення не пішла. Вередлива, як іноземна держава з багатими надрами.
— Ти хоч уявляєш, що маєш робити? — насмішкувато глянула на Гришу Дашунька.
— Ну, є план роботи. Сесії, депутатські комісії, все там…
— План, план! А про престиж ти хоч подумав?
— Про престиж? Чий?
— Чий, чий! Представника Радянської влади — ось чий!
Гриша не знав, що й казати. Не міг же він ось так одразу думати про таке велике. Ні часу для цього ще не мав, ні досвіду, ні… А Дашуньці вже подавай! Жіноча нетерплячка чи просто примхи?
Він знову спробував піти на зближення, але дружина виявила твердість і непоступливість, навіть постелила Гриші окремо, щоб уберегти його від пустоголовості й створити умови для державного думання.
Будемо відверті: Гриша не хотів сушити голови проблемами, натомість набагато охочіше віддавався покликові живого життя. І тому вперто намагався подолати той рубіж, який воздвигла між ними Дашунька, і впродовж тих залишків ночі, які ще над ними туманилися, несміливо наближався до дружини, сподіваючись на те й на се, але щоразу вимушений був відходити перед її категоричними:
— Одстань!
— Одчепись!
— Іди геть!
— Набрид!
— Дай спокій!
— Хочу спати!
Такі висловлювання навіть індійського слона збили б з ніг, але Гриша вистояв, мовчки відступив і так само мовчки заповзявся довести Дашуньці, що він не те що, а й навіть, і коли треба, то…