Видозмінений вуглець
- Автор: Морган Ричард
- Серия: Такеши Ковач #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-227-3
- Переводчик: Марія Пухлій
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Видозмінений вуглець». Краткое содержание книги:
Я з легким запамороченням зліз із навантажувача, а тоді допоміг злізти Ортезі. Від її ваги в мене заболіли руки, але далеко не так сильно, як від раптового, страхітливого усвідомлення того, що це — наші останні години разом. Я не знав, звідки взялося це розуміння, але воно прийшло, і я відчув, як воно твердо вкорінилось у мене в голові, а цьому я вже давно навчився довіряти більше, ніж раціональному мисленню. Ми покинули камеру перечохлення рука в руку, практично не помічаючи цього, аж поки не зіткнулися з Баутістою в зовнішньому коридорі, де знову несвідомо відірвались одне від одного.
— Я тебе шукав, Ковачу, — якщо Баутіста й думав щось про наше ходіння за ручку, то на його обличчі це не відобразилося. — Твоя подружка-найманка злиняла й лишила нас прибирати.
— Так, Крісті… — я зупинився й кивнув убік, на Ортеґу. — Мені казали. Вона взяла з собою осколкову рушницю?
Баутіста кивнув.
— Отже, у вас виходить ідеальна історія. Хтось подзвонив з «Панамської троянди» посеред стрілянини, ви поїхали подивитись і побачили, що глядачів перебито, Кадмін і Заріз мертві, а ми з Ортеґою напівживі. Це, певно, збивав оскому хтось, кого засмутив Заріз.
Я краєчком ока побачив, як Ортеґа хитає головою.
— Це не відсканується, — промовив Баутіста. — Всі дзвінки на Фелл-стрит записуються. З телефонами на катерах те саме.
Я знизав плечима, відчуваючи, як у мені пробуджується посланець.
— То й що? У тебе чи в Ортеґи в Ричмонді є інформатори. Люди, чиїх імен ви не можете розголошувати. Дзвінок був з особистого телефону, який цілком випадково розбився, коли вам довелося стріляти, щоб зайти за рештки Зарізової охорони. Жодних слідів. І на моніторах нічого, бо цей таємничий «хтось», той, хто стріляв, обчистив усю автоматичну систему безпеки. Це, як я розумію, можна організувати.
Баутіста явно засумнівався.
— Мабуть, так. Для цього нам би знадобився інфопацюк. Девідсон добре вправляється з платформою, та він не аж такий крутий.
— Я можу знайти вам інфопацюка. Щось іще?
— Деякі глядачі ще живі. Зробити щось не годні, але ще дихають.
— Забудь про них. Якщо вони щось і побачили, то хіба що Трепп. Та вони, мабуть, і її чітко не побачили. Все скінчилося за пару секунд. Нам лишається тільки вирішити, коли викликати труповозки.
— Скоро, — відповіла Ортеґа. — Бо інакше вийде якось підозріло.
Баутіста пирхнув.
— Та вся ця хрінь якась підозріла. На Фелл-стрит усякий знатиме, що тут сьогодні сталося.
— Ви що, дуже часто таким займаєтеся?
— Не смішно, Ковачу. Заріз перейшов межу, він знав, що провокує.
— Заріз, — пробурчала Ортеґа. — Той засранець десь зберігається. Щойно його перечохлять, він почне криком кричати, вимагаючи розслідування.
— А може, й ні, — сказав Баутіста. — Як давно його, на твою думку, скопіювали в того синта?
Ортеґа знизала плечима.
— Хто його зна? Він ходив у ньому минулого тижня. Як мінімум тоді, якщо він не оновлював збереженої копії. А це, бляха, дорого.
— Якби я був такою людиною, як Заріз, — задумливо промовив я, — я б оновлював себе після кожної важливої події. Хоч скільки це б коштувало. Я б не хотів прокидатися, не знаючи, що я, нахрін, робив за тиждень до того, як мене спалили.
— Це залежить від того, що ти робив, — відзначив Баутіста. — Якби це було щось з біса нелегальне, ти б, можливо, захотів прокидатися, не знаючи про це. Так можна спокійнісінько відбрехатися від поліграфа на поліційному допиті.
— Навіть краще. Ти б навіть…
Я поступово замовк у задумі. Баутіста нетерпляче змахнув рукою.
— Байдуже. Якщо Заріз прокинеться, не знаючи про це, він, можливо, розпитає когось у приватному порядку, але він не дуже поспішатиме розказувати про це управлінню поліції. А якщо він прокинеться, знаючи про це, — він розвів руками, — то буде тихішим од католицького оргазму. Думаю, у нас тут усе чисто.