Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
— Не лише ваш. Жоден уряд не гратиметься в дитячі ігри.
— Саме так. Тут швидше діє якесь неурядове уґруповання. Скажімо, частина вчених та інженерів, які якраз і займаються цими надсекретними розробками.
— І, можливо, — підхопила я, — щось у них пішло не так. У результаті підлітки-аґенти, яким попервах відводилася другорядна роль, захопили контроль над ситуацією, пошивши своїх старших товаришів у дурні. А ті не наважуються звернутися до влади, сподіваючись, що все ще владнається.
Валько зітхнув.
— Нащо гадати. Усі ці припущення нам зараз не допоможуть. Ми маємо вирішити, що робити далі.
— Що робити, зрозуміло. Мусимо чимшвидше зв’язатися з нашими і все їм повідомити. Питання в іншому: як це зробити? У системі Хорса, безумовно, є багато наших кораблів-розвідників, але вони не афішують своєї присутності. Можна наблизитися до планети, увійти до планетарної мережі й надіслати повідомлення Естер або Ковальову. Але боюся, його перехопить всюдисущий Вейдер.
— Твоя правда.
— Отже, нам залишається одне: летіти до Терри-Ґаллії. Хоча, звісно, ми можемо спробувати повернутися назад на Новоросію. Особисто мене ця перспектива не надихає, але якщо у „Нахімова“ є вдосконалений шатл на зразок того, що був у „Каллісто“…
— Відпадає, — перебив мене Валько. — Тут немає навіть звичайного стелса, є лише два посадкові шатли та ще дві невеликі кур’єрські капсули з автоматичним керуванням, оснащені власними резонансними ґенераторами. І взагалі… Знаєш, Рашель, я маю велику підозру, що ніякої супердосконалої технолоґії стелс не існує в природі.
— Як це?
— Дуже просто. Нас обвели круг пальця. Посадили в звичайний шатл, прокрутили наперед заготовлений запис, а потім, коли ми прийняли снодійне, телепортували на планету. От і все.
Я замислилася.
— Мабуть, так і було. Якщо є телепортація, то нащо ризикувати, користуючись навіть найнадійнішими й найдосконалішими стелсами… От чорт! Вправно ж нас пошили в дурні!
— Не сердься. Це було необхідно. Ми не повинні були знати того, чого знати нам не належить.
— Та розумію, розумію. Але ти лишень уяви собі, як потішалися ті хлопці, Буало і Нарсежак, розігруючи перед нами цю виставу.
— Ще б пак, не надто приємно, — погодився Валько. — Та годі вже емоцій, забудьмо про це. Отже, ти пропонуєш прориватися через дром-зону й летіти до найближчої людської системи?
— Не до найближчої, а до Дельти Октанта. В Об’єднаний Комітет Начальників Штабів. Тільки там ми можемо розповісти все, про що довідалися. Причому лише певним людям. Зараз я займуся розрахунком курсу, а ти збігай розбуди Олега… Втім, ні. — У мене виникла чудова ідея. — Не буди, а доправ сюди. Зробимо це тут.
— Хочеш улаштувати невеличке шоу?
Я почервоніла.
— Ні, не зовсім. Просто так менше доведеться пояснювати. Він сам усе побачить і зрозуміє.
Валько кивнув і рушив був до виходу, аж раптом прозвучала обривиста трель. На месаж-рядку мого тактичного дисплея з’явилося повідомлення: „Отримано команду на самоліквідацію за третьою катеґорією. Відповідно до інструкції команду проіґноровано.“
— Так-так, — проказав Валько. — Рішучі хлопці, нічого не скажеш. Але не безжальні.
Лише зараз я помітила, що не дихаю.
— Що… Поясни, що це означає?
— А хіба не ясно? Вони віддали наказ знищити корабель.
— Ну, це я зрозуміла. А далі?
— Я не дурний і передбачав таку можливість. Тому відшукав і знешкодив усі системи самознищення.
— Припустімо, про це я також здогадалася. Але що означає третя катеґорія?
— Півгодинна фора. Щоб дати нам можливість швиденько сісти на один із шатлів і відчалити. Якраз це я мав на увазі, коли сказав, що вони не безжальні. Вони цінують людське життя. Отже, за свого батька й Анн-Марі можеш не хвилюватися, їх не скривдять. Інше питання — як довго протримають у полоні. Це багато в чому залежить від нас.
Валько вийшов з рубки, а я взялася за складання проґрами для автопілота. З ходовими властивостями „Нахімова“ ми могли б дістатися до дром-зони годин за десять, але я вирішила не витискати з корабля по максимуму й розрахувала курс, що мав зайняти двадцять шість з половиною годин. Швидкісний прорив у дром-зону мене не турбував — на тренажерах це був мій коник, а одного разу я здійснила його в реальній обстановці, хоч і без присутності противника. Після того, як я здала всі нормативи на цивільного пілота, мій інструктор зізнався, що в захваті від мене, щоправда, одразу ж остудив мій запал цілим рядом критичних зауважень і порадив не зазнаватися. Я й не зазнавалася — просто знала собі ціну.