Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Усе свідчить за те, що Трухановський такої свідомості не мав, тому не мав і наслідку — відчуття вини. Він уже радше був схильний приписувати численні й разючі збіги між собою та Шульцом — і на які йому вказували, і які він сам міг без труднощів простежити, — якомусь диктатові містичного натхнення, диктатові, котрому вони обидва — і він, і Шульц — були піддані. Зачарований творчістю Шульца, — що він сам визнавав, — він не знаходив жодного раціонального пояснення дивовижним запозиченням.

Саме такий чи дуже подібний комплекс проявів Карл Ґустав Юнґ назвав терміном «криптомнезія», розглядаючи процес збереження у несвідомому чи у підсвідомості елементів пам'яті, запозичених іззовні, із чужих творів, і трактування їх як свою — ab ovo[210] — незаперечну й виняткову власність. У роботі Про психологію і патологію т. зв. таємних явищ він пише: «(криптомнезія) вводить в оману науковця, письменника чи композитора і наказує їм вірити в оригінальність їхніх задумів, після чого критики вказують їм на справжнє їх джерело! На захист автора перед звинуваченням у плагіаті наводиться його індивідуальний підхід, докази доброї волі, проте можуть трапитися випадки, коли відбуваються несвідомі дослівні репродукції»[211].

Отож, не відчуття вини чи усвідомлення зловживання, а відчуття кривди мучило Трухановського, коли він намагався захищатися від звинувачень, які вважав наклепами, усвідомлюючи водночас своє безсилля щодо них через брак вагомих аргументів, якими б можна було їх заперечити й відкинути. На підкріплення атакованому прибули нечисленні захисники, як-от приятель письменника пластик-ілюстратор С. Рассальський, який на сторінках щоденної преси подав текст Суд над письменником[212], де доволі голослівно намагався заперечити закиди, висловлені на адресу автора Вулиці Всіх Святих. Другим захисником, як я вже згадував раніше, був Юзеф Чехович, який у своїй статті перелічив також прізвища інших письменників, послідовно їх деформуючи: Szulc, Meyrinck, Kaffka…[213] Чеховичева апологія Трухановського Трухановський і товариші не шкодує письменникові найвищих похвал: «Варто констатувати, що [Трухановський] простує власною стежкою, торованою в пустці, що польській культурі робить честь його абсолютна безкомпромісність». Сам Трухановський також не міг мовчати у ситуації, яка загрожувала його письменницькій репутації. На тексти Альфреда Лашовського, який першим відверто назвав наслідування письменника на ім'я, той відповів сповненими гніву й обурення листами до редакції. Проте головним його виступом на захист самого себе була — про що уже йшлося — стаття Чи наслідування?, оприлюднена в місячнику «Studio». І саме цей — безпорадний і плутаний за змістом — текст я вважаю головним доказом «невинності» Трухановського, адже — цілком мимоволі, всупереч інтенціям і намірам автора — він оголює «криптомнезійну» несвідомість наслідувача, автоматизм копіювальника. Уважна лектура дозволяє стверджувати, що мимоволі самозахист став самозвинуваченням, відповіддю на запитання, що фігурує в назві цієї публікації.