Ґарґантюа і Пантаґрюель

він відповів уже зовсім по-дурному:

«Не каже в тому разі, якщо ти ложа Латони, матері двох чудових дітей, Феба і Діани».

Так само Кл. Ґален, lib. TV, Comment, in VI, Epidemi[387], неабияк шпетить Квінта, свого учителя в медицині, за те, що той слабому, мостивому римлянинові на звернені до нього слова: «Ви снідали, докторе, від вас вином пахне», — грубо відрізав: «А від тебе — лихоманкою. То чий дух і запах приємніший — лихоманки чи вина?»

Проте пеня, що канібали, мізантропи та аґеласти[388] на мене волочили, була така гидосвітна і нахабна, що терпець мені урвався і я зламав перо. Серед наклепів на мене найлегший зводився до того, що мої книги повні схизми (а втім, жодним прикладом це не підперто) і сміховинної блазні. Блазні у них, але блазні не богоненавидної і не протимонархічної, таки чимало, бо це їхня єдина тема і єдиний сюжет; схизми ж у них зовсім нема, якщо тільки, усупереч здоровому глуздові і світовому слововжитку, не навісити на мене того, чого я в голові не покладав би під страхом тисячу разів умерти, якщо таке можливе: це все одно, що називати хліб каменем, рибу — змією, а яйце — скорпіоном. Я вашмосці якось поскаржився і сказав просто з моста: якби я самого себе ставив не за щирого християнина, а за такого, яким вони мене квачем мажуть, і коли б я у своєму житті, у своїх писаннях, рацеях і навіть помислах виявив бодай іскру єресі, не попалися б вони так ганебно у сіті Духа лихомовника, себто Диявола, що з їхньою підмогою таку на мене дармицю натягає, я б тоді сам розіклав, не кажи ти Фенікс, огнище та й спалив би себе.

Ви мені тоді сказали, що покійний король Франциск, вічна йому пам'ять, з їхніми набалачками обізнаний, пильно прослухав мої книги (я підкреслюю — мої, бо мені злосливо приписали чиїсь підроблені й плюгаві), а читав уголос йому дуже виразно й чітко найученіший і найсумлінніший читака у всьому нашому королівстві, і ніякої скверни у них не знайшов та ще й обурився тим, що якийсь гадючий виплодок ославив мене небезпечним єретиком лише на тій підставі, що з недогляду і недбальства книгопечатників туди груба друкарська помилка уклюнулася.

Так само і син його, найдобріший і найзацніший, благословенний король Генріх (хай подовжить Господь йому віку) доручив і надав виняткового права вашмосці захищати мене від обмовників. Цю добру звістку про ваше доброзичливе ставлення до мене ви підтвердили мені в Парижі, а потім при відвідинах монсеньйора кардинала дю Белле, який після довгої і тяжкої хвороби поїхав до Сен-Мора, краю, чи краще сказати, райського куточка, що обіцяє зцілення, спочив, погідність, благоврем'я, насолоду і всі добродайні втіхи хліборобства і сільського побуту.

Тим-то, монсеньйоре, уже без остороги, йду напростець, сподіваючись, що ви, мій зичливець, будете мені від паплюжників нібито другим Геркулесом Галльським, мудрим і проречистим, другим Алексікакосом, доброчесним, потужним і владущим, я ж з усією щирістю можу сказати про вашмосць те саме, що й про Мойсея, великого пророка і верховоду ізраїльського, сказав мудрий цар Соломон (Екклезіаст, 45): богобоязливець і боголюб любий усьому роду людському, від Бога і людей укоханий, і пам'ять про нього світла. Господь на хвалу йому уподобив його дужим і на страх ворогам звеличив. Ради нього звершив він славні й страшні чини та вичини, прославив його перед ликом царів; устами його вістив він народу волю свою і через нього сяйво своє явив. За віру його та милосердя Господь обрав його і од усіх людей порізнив. Устами його Господь побажав благовістити, а тим, хто в мороці, закон животворчого знання дати.