Ґарґантюа і Пантаґрюель

Преславному принцові і превелебному монсеньйорові Оде, кардиналові Шатильйонському

Вам добре відомо, преславний принце, скільки значних осіб просять мене, умовляють і схиляють виводити далі нитку пантаґрюелівських сторійок і посилаються на те, що люди журливого десятку, хворі або ж іще чимось терпенні і зболені, мою книгу читаючи, розбивають тугу, весело збавляють час і черпають із неї радість і нову втіху. На це я зазвичай відповідаю, що, компонуючи її для розваги, на славу чи там на хвалу не важив; єдине, на що я сподівався і бив, це щоб оповідки мої принесли якусь полегшу невідомим мені страдникам і недужникам, подібно до того як я охоче гою тих, хто мого курування і лікарських послуг потребує.

Я їм іноді докладно розповідаю, як Гіппократ у багатьох працях і зокрема у шостій книзі Про епідемії, з настановами для своїх учнів, а також: Соран Ефеський, Орібазій, Кл. Ґален, Алі-Аббас та інші автори показали, які мають бути у лікаря рухи, постава, погляд, манери, гідність, ясність обличчя, одяг, борода, зачіска, руки, рот і навіть не забули нігтів, буцімто лікар має чи то ролю закоханого або зітхальника в якійсь класичній комедії грати, чи то на арену бою з якимсь потужним герцівником вийти. І справді, Гіппократ дуже влучно порівнює лікарську практику з битвою і з фарсом, де виступають троє дійовців: хворий, лікар і хвороба.

Не раз, цей портрет лікаря читаючи, я згадував, що сказала Юлія батькові своєму Октавіянові Августу. Одного дня вона постала перед ним у шатах пишних, відвертих і непристойних, йому це прийшлося не до шмиґи, але він і уст не розтулив. Назавтра вона перебралася і вдяглася, як тоді доброчесним римлянкам личило, скромно. У такому вбранні вона знов з'явилась перед очі батькові. Він же, хто напередодні нічим свого обурення не показав, коли вона приходила в нескромному наряді, не стримав своєї втіхи від такої переміни і сказав їй: «О, наскільки цей одяг пристойніший і похвальніший для доньки Августа!» Вона одразу здобулася на слово і відповіла: «Сьогодні я вбралася, щоб помилувати зір моєму батькові. Зате вчора я вбралася, щоб догодити моєму мужеві».

Так само і лікар, пещений і чепурний, виряджений, як носили тоді, у стрій із чотирма рукавами, пишний і ошатний, званий philonium, за свідченням Петра Олександрійського in VI, Epid.[386], міг би відповісти тим, кого дивував такий химерний перевдяг: «Я вбрався так не для параду і хизування, а щоб розважити пацієнта, якого одвідую, бо хочу бути йому до вподоби, нічим його не дратувати і нічим не дошкуляти».