Метелик

— Гадаєш, вони повірили, що до бунту більше ніхто не причетний?

— Я так не гадаю. Та якщо вони не хочуть самі погоріти, то нехай вірять. Нам теж треба повірити в це, коли не хочемо мати неприємностей.

Сьогодні о сьомій ранку з дисциплінарної в’язниці випустили всіх каторжан. Їх було понад сто двадцять чоловік. Двері в корпусах повідмикали. На роботу ніхто не пішов, усі висипали на подвір’я. Каторжани вільно розмовляють, курять, загорають на сонці або сидять у затінку. Ністона відвели до лікарні. Карбоньєрі сказав мені, що на дверях близько ста камер дисциплінарної в’язниці наглядачі почіпляли були таблички: «Підозрюється в причетності до бунту».

Тепер ми, зібравшись усі разом, дізнаємося правду. Виявляється, Філісхарі застрелив тільки одного каторжанина. Двох інших уколошкали молоді наглядачі, яким погрожували засланці, — опинившись у безвиході, вони подумали, що їх збираються порішити, й кинулися з ножами на тих наглядачів, намагаючись убити бодай одного з них, перше ніж самим упасти під кулями. Отак справжній бунт, який зазнав поразки на самому початку, вилився у своєрідне самогубство трьох каторжан. На цьому офіційному твердженні й зійшлися адміністрація та засланці. Тепер уже навіть важко сказати, де вигадка, а де правда.

Здається, що поховання трьох убитих у таборі й Отена та Марсо відбулося так: оскільки на острові був лише один ящик-труна з відкидною стінкою, з якого скидали в море трупа, то наглядачі поскладали п’ятьох мертвяків на дно човна й, запливши в море, пожбурили їх акулам. Вони гадали, що, поки акули роздиратимуть першого, який потрапив їм на зуби, інші мертвяки з прив’язаним до ніг камінням устигнуть піти на дно. Мені розповіли, що жоден труп не втонув у морі, що всі п’ятеро з настанням вечора танцювали на поверхні моря в білих саванах, скидаючись на справжніх ляльок, якими маніпулювали своїми мордами або хвостами акули на цьому бенкеті, гідному Навуходоносора. Наглядачі та веслярі повтікали від цього жахіття.