Філософія: Навчальний посібник.

До тих пір, поки фізики мали справу з дослідженням предметів тільки у вигляді зримих тіл, вони, а разом з ними й філософи, інтерпретували матеріальність як тілесність. Згодом, з розширенням області емпіричного дослідження за рахунок невидимих елементарних часток, плазмових явищ і поля у фізиці, клітинних і субклітинних процесів у біології, міжатомних і молекулярних взаємодій у хімії і таке інше, уявлення про матерію вже не поєднувалось з думкою про сукупність об’єктивно існуючих тіл, і нині це поняття просто вказує на існування явищ, властивостей, процесів, предметів як об’єктивної реальності, в котрій можна виділити різні взаємопов’язані структурні рівні й системи. Кожний з елементів таких структур і систем разом з його властивостями і відносинами може бути названий матеріальним у тому і тільки в тому смислі, що він існує (якщо існує!) об’єктивно, тобто є даністю незалежно від наших думок і знань про нього, а в цілому ж поняття матерії стосується всієї сукупності об’єктивно існуючого.

Світ. До категорій метафізики відноситься й «світ», оскільки використовується для позначення певної сфери існуючого. Найпростіше міркування про «буття» відразу веде до питання «що існує?». У відповідь на таке природне питання можна вказати на поодинокі предмети й явища, а можна дати й узагальнюючу відповідь: «Існує світ». Слово «світ» широко використовується в людському вжитку з найдавніших часів і походить від «світла», того, що видно. Як вказує В. В. Колесов, світ у часи Давньої Русі значив все навколишнє, яке видно, і тому воно може бути пізнаним (зверніть увагу на ряд: видно - відати - знати), і тільки після XII ст. прийде у Русь запозичене з Візантії протиставлення «цього світу» «тому світу»[292]. Відійти в небуття з точки зору земного життя значить перейти до «того світу». Повсякденних народних виразів з уживанням слова «світ» безліч: «світ за очі», «пустити по світу», «ні за що в світі», «світ не милий», «піти у світа». Світ входить в народну свідомість звичайно ж не через понятійні риштовання, а як громадське й природне середовище завжди сприймається людиною через перипетії власної долі, що й відбивається в прислів’ях, піснях, живопису й поезії. Згадаймо хоч би деякі рядки Шевченкового «Кобзаря», багатого на тему світу: