Філософія: Навчальний посібник.

Онтологічні уявлення про реальність розвивались і розвиваються паралельно з науково-природничими і під взаємним впливом. Картина світу, що формувалась у класичній фізиці з Нового часу, була механістичною, спиралась на чітке розділення об’єктивного і суб’єктивного і розробку такої методології, яка б мінімізувала вплив суб’єктивного на результати пізнання. Так було доти, доки фізика мала справу з дослідженням руху тіл, що були його матеріальними носіями і були видимими. З повним вичерпанням ідей ньютонівської механіки фізики вдалися до наведення порядку в останніх бастіонах природи - термодинаміці, електриці і магнетизмі. У зв’язку з формуванням теорії електрики тут виникли світоглядні труднощі. «Справжньою реальністю у цій теорії, - зауважував видатний німецький фізик Вернер Гейзенберг (1901-1976), - необхідно було визнати певне поле сил, а не матерію... У картину світу, що здавалась до цих пір настільки прозорою, привносився елемент абстрактності, її наочність зникала»[286].

У ХХ ст. фізика поповнилась ще більш радикальними досягненнями: була створена квантово-механічна картина світу. Авангард фізиків перейшов до дослідження процесів мікрорівня, тобто у сферу, ніколи безпосередньо не видиму для науковця. До того ж типові квантово-механічні величини є випадковими змінними, що пов’язані з розподілом імовірностей. Серед багатьох відмінностей квантової механіки найбільш, може, вражаючим є те, що, як вказує аргентино-канадський фахівець з філософських проблем природознавства Маріо Бунге (1919 р. н.), жоден з основних її символів не може бути витлумаченим емпірично, звідки випливає, що квантово-механічна теорія взагалі не має емпіричного змісту[287]. Фізики нині працюють переважно з теоретичними моделями можливого світу і виглядають менш заклопотаними інтерпретаційними процедурами щодо пошуків емпіричних корелятів їх поняттям. Фактично фізик-дослідник має справу з реальністю (в звичайному розумінні цього слова) в дуже опосередкованому вигляді: через складні технічні обладнання для фіксування побічних слідів взаємодії елементарних часток і через теоретичні моделі, що пояснюють імовірнісні взаємодії. То про яку «реальність» тоді йдеться? Щоразу слід чітко усвідомлювати, що картина реальності, яку дає фізик, то є лише концептуальна модель можливого виду об’єктивної реальності.