Кримінальне право України: Загальна частина: підручник

Закон (ч. 2 ст. 62 КК) встановлює заборону на застосування заміни позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні щодо військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Такими визнаються лише ті особи: а) які раніше були засуджені до позбавлення волі за вироком суду; б) реально відбували хоча б частину призначеного їм строку позбавлення волі; в) судимість у яких не погашено чи не знято у встановленому законом порядку.

Пленум Верховного Суду в постанові від 28 грудня 1996 р. (із змінами від 26 грудня 2003 р.) «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні»[58] роз’яснив, що особи, яким призначено це покарання, є військовослужбовцями строкової служби (ч. 6 ст. 71, ч. 2 ст. 72 КВК), тому їх втеча з гауптвахти або інше ухилення від військової служби до прибуття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там покарання кваліфікується залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за статтями 407, 408 або 409 КК.

7. Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) — основний вид покарання, яке полягає в примусовій ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його на строк, встановлений вироком суду, до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Вид такої установи та відповідний режим відбування позбавлення волі визначаються Державним департаментом України з питань виконання покарань (ст. 86 КВК). Повнолітні засуджені відбувають позбавлення волі у виправних колоніях (статті 18, 138-140 КВК), а неповнолітні — у виховних (статті 19, 143-149 КВК).

Позбавлення волі пов’язане з істотними правообмеженнями для засудженого, який не тільки ізолюється від суспільства, а й позбавляється свободи пересування, вибору виду трудової діяльності, обмежується в розпорядженні своїм часом, у спілкуванні з родичами та близькими йому особами тощо. На засудженого до позбавлення волі справляється певний карально-виховний вплив: він ізолюється від суспільства; перебуває в умовах відповідного режиму; залучається до праці, а у разі необхідності — до професійного та загальноосвітнього навчання; з ним ведеться систематична освітньо-виховна робота (глави 16-19 КВК). Проте позбавлення волі не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК), бо це покарання спрямоване на виправлення особи, а також запобігання вчиненню як засудженим, та й іншими особами нових злочинів (ч. 2 ст. 50 КК).

Позбавлення волі — це строковий вид покарання, яке встановлюється у межах від одного до п’ятнадцяти років (ч. 2 ст. 63 КК) за винятком його призначення за особливо тяжкі злочини за сукупністю вироків (ч. 2 ст. 71 КК), а також при заміні довічного позбавлення волі актом про помилування (ч. 2 ст. 87 КК), коли строк цього покарання може дорівнювати двадцяти п’яти рокам.

Позбавлення волі призначається судом лише за умови, якщо це покарання безпосередньо передбачене у санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний. Якщо санкція є альтернативною і поряд із позбавленням волі передбачає інші, менш суворі види покарань, призначення саме позбавлення волі має бути вмотивоване судом (ч. 2 ст. 334 КПК) і припустиме лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для досягнення цілей покарання (ч. 2 ст. 65 КК). До неповнолітніх позбавлення волі призначається з додержанням вимог статей 102 та 103 КК.