Кримінальне право України: Загальна частина: підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-095-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України: Загальна частина: підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників.
За можливістю визначення строку покарання і, отже, встановлення меж застосування у часі правообмежень, які становлять зміст покарання, всі вони поділяються на строкові та безстрокові.
Строковими є покарання, стосовно яких закон встановлює мінімальні та максимальні межі їх застосування у часі. Це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські та виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк. Наприклад, обмеження волі може призначатися на строк від одного до п’яти років (ч. 2 ст. 61 КК), а виправні роботі — на строк від шести місяців до двох років (ч. 1 ст. 57 КК).
Особливість строкових покарань полягає у тому, що вихід за межі строків, установлених для них у статтях 55-58, 60-63 Загальної частини КК, неприпустимий, за винятком випадків застосування 25-річного строку позбавлення волі на підставі ч. 2 ст. 71 чи ч. 2 ст. 87 КК.
Безстроковими є такі покарання, межі застосування яких у часі ні законом, ні вироком суду не встановлюються. До них належать: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскація майна та довічне позбавлення волі. Особливе місце серед них посідає довічне позбавлення волі, яке хоча й триває у часі, але конкретний проміжок часу його застосування закон не встановлює. Оскільки такі безстрокові покарання, як штраф і конфіскація майна, вичерпуються самим фактом виконання вироку, їх прийнято називати ще й одноактними.
Покарання можуть бути класифіковані і за іншими підставами, наприклад залежно від припустимості їх застосування до неповнолітніх, можливості застосування умовно-дострокового звільнення від їх відбування тощо.
Згідно з ч. 5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком суду, визнається злочином проти правосуддя і тягне за собою відповідальність за статтями 389, 390 та 393 КК.
§ 2. Основні покарання
1. Громадські роботи (ст. 56 КК) — основний вид покарання, який полягає у виконанні засудженим протягом строку, встановленого вироком суду, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид та характер яких визначають органи місцевого самоврядування (наприклад, прибирання вулиць, благоустрій території, ремонт доріг, будинків, споруд, комунікацій тощо). Оскільки обов’язок виконання громадських робіт покладається на особу вироком суду за вчинення злочину, вони завжди мають примусовий характер і здійснюються без оплати праці засудженого.
Громадські роботи: а) встановлюються у межах від шістдесяти до двохсот сорока годин; б) відбуваються засудженим у вільний від роботи чи навчання час; в) виконуються частинами — не більше чотирьох годин на день. Вони призначаються у випадках, коли прямо передбачені в санкції статті Особливої частини КК, за винятком їх застосування на підставі ч. 1 ст. 69 КК.
Громадські роботи не застосовуються до осіб, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітних жінок, осіб, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців строкової служби. Неповнолітнім це покарання призначається з додержанням вимог ч. 1 ст. 100 та ст. 103 КК.
2. Виправні роботи (ст. 57 КК) — основний вид покарання, згідно з яким на засудженого протягом строку, встановленого вироком суду, покладається обов’язок працювати за місцем його робити (ч. 1 ст. 41 Кримінально-виконавчого кодексу України — далі КВК), періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції (ч. 6 ст. 41 КВК), а також встановлюється заборона на звільнення з роботи за власним бажанням (ч. 1 ст. 42 КВК) і на виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції (ч. 4 ст. 42 КВК). З усієї суми заробітку засудженого до виправних робіт примусово здійснюються щомісячні відрахування в дохід держави в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Виправні роботи призначаються судом у межах від шести місяців до двох років і згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» застосовуються тільки до працюючих осіб і відбуваються за місцем роботи засудженого[57]. Засудженим до цього виду покарання у процесі здійснення ними своєї трудової діяльності надається щорічна відпустка, але час останньої не зараховується до строку відбування покарання (ч. 2 ст. 42 КВК). Якщо ж поведінка засудженого була зразковою, а ставлення до праці — сумлінним, час щорічної відпустки може бути зараховано у строк покарання (ст. 46 КВК).
57
Вісн. Верхов. Суду України. — 2003. — № 6. — С. 14-20; 2005. — № 1. — С. 13; 2009. — № 7. — С. 11-13.