Джерело

— Послухай, Палмере, Лансінґ розповідає про якогось хлопця на прізвище Рорк. Ти як збираєшся голосувати, верхівка його схвалює чи ні?

— Я нічого не вирішуватиму, поки не дізнаюся, хто голосує за, а хто проти.

— Лансінґ каже… хоча з іншого боку, Торп…

— Телбот ставить розкішний готель на П'ятій авеню, на перехресті із Шістдесятою авеню — і він запросив Франкона і Кітінґа.

— Гарперус ставить на цього молодика — Ґордона Прескотта.

— Послухай, Бетсі каже, що ми збожеволіли.

— Мені не подобається Роркове обличчя — він не схожий на людину, з якою можна дійти спільної мови.

— Я знаю, я це відчуваю, Рорк — не той, хто нам потрібен. Він — не належить до нормальних людей.

— А якою має бути нормальна людина?

— Іди під три чорти, ти чудово знаєш, що я маю на увазі: нормальність.

— Томпсон каже, місіс Прітчетт стверджує, що вона цілком упевнена, бо місіс Мейсі сказала їй, що…

— Гаразд, хлопці, мені начхати, хто що каже, я маю власну думку, і я тут, щоб сказати вам те, що думаю сам: цей Рорк — нікуди не годиться. Мені не подобається будинок Енрайта.

— Чому?

— Я не знаю чому. Просто не подобається — і край. Чи я не маю права на власну думку?

Битва тривала чимало тижнів. Кожен сказав своє слово, крім Рорка. Лансінґ порадив йому:

— Усе нормально. Не виступай. Не роби нічого. Дозволь усе сказати мені. Ти нічого не можеш зробити. Стикаючись із суспільством, людина, яка найвідданіше працює, людина, яка робить найбільше і найбільше віддає, має казати найменше. Вважають за очевидне, що вона не має голосу, й аргументи, що вона може їх запропонувати, наперед відкидають як суб'єктивні — важливі не слова, а той, хто їх промовляє. Значно легше судити про людину, ніж про ідею. Хоча як із біса можна судити про людину, не розібравшись у тому, що в неї в голові — це не доступно для мого розуміння. Одначе саме так і буває. Знаєш, аргументи вимагають виваження. А вагу не роблять із пуху. Але пух — це саме те, з чого зіткано людську душу — ти знаєш, із матеріалу, що не має власної форми і не чинить опору, що його можна як завгодно скручувати в крендель. Ти міг би значно краще за мене пояснити їм, чому вони повинні найняти саме тебе. Але вони не слухатимуть тебе, зате послухають мене. Тому що я посередник. Найкоротша відстань між двома пунктами — це не пряма лінія, а посередник. І що більше посередників, то коротша відстань. Отака психологія кренделя.